Григір Тютюнник Зав’язь скорочено

12 Дек
2012
Григір ТютюГригір ТюГригір Тютюнник Зав'язь скороченотюнник Зав'язь скороченонник Зав'язь скорочено

Григір Тютюнник

«Зав’язь»

скорочено

короткий зміст

Дід Лаврін питає онука, куди це він налагодився, і підсміюється, ніби й справді щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надів і волосся на голові прислинив,— може, він на збори йде?

У хаті потемніло так, що й по кутках цвілі не видно. Картопля біліє — попускала паростки, в землю проситься.Пора хлопцеві вирушати.

Бере пляшечку одеколону, поливає носовик, а дід сміється. В’їдливий страх! І Миколка (так звуть хлопця) знає чого.

Тож було, як вечір настане, то дід і починає розказувати, як їм у авст­рійському полоні жилося. А взимку колядок разом співають на печі: дід ба­сом, а Миколка — альтом.

«А тепер — минулося. Тепер я… самі ж, бач, кажуть: парубок…»

Хлопець іде до дверей, а дід застерігає, що, мовляв, як жениться на тій прояві, то кислиці йому снитимуться. Миколка просить діда перестати, а він своє: «Бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!»

«— Просто в неї міцний характер,— кажу спокійно, аби швидше ви­приснути з дому.

—  Еге ж,— бубонять,— і тюрма міцна, та чорт їй рад…» Хлопець хряпає дверима й виходить на поріг.

Надворі пахне молодим листям, торішніми бур’янами і мокрим попе­лом. Садок уже відцвів і густо вкрив землю білими пелюстками.

Десь далеко в степу тремтить червона заграва — видно, трактористи палять стару солому.

Миколка йде садом на край вулиці, до провалля, і вже здалеку бачить маленьку білу постать. То — Соня. Жде… Хлопцю здається, що він шир­шає в плечах, твердішає його крок і ось—ось підлетить. А от голосу — нема…

«— Соню,— белькочу шепеляво й противно,— це ти?

— Ні, це не я,— озивається вона й потихеньку сміється.— Це — мара…» Потім міцно бере хлопця під руку і пропонує показати сніг у про­валлі. Вони лізуть у чорну холодну прірву, підпираючи один одного пле­чима. У проваллі справді пахне талим снігом, а під ногами щось рипить і гуде.

Григір Тютюнник Зав'язь скорочено

Григір Тютюнник Зав’язь скорочено

Соня закидає голову і лоскоче підборіддя юнака гарячими губами: «Бач, крига… а ти не вірив».

Очі у дівчини якісь дивні: наче й злякані трішки, й сміються. «У мене по­чинають терпнути ноги і стають, як мотузяні. А голова хилиться, хилиться…

«А що,— думаю,— як я її поцілую, а вона мене — в пику? Буває ж таке. Он і в кіно показують… — і шия перестає гнутися, дубіє».

А Соня вже й не сміється, сердита якась. Ні, вирішує хлопець, краще другим разом. «Отак і стовбичу коло неї, не знаючи, що й казати, аж доки вона не озивається:

—  Миколко, давай я буду падати, а ти мене держи. Ану, чи вдержиш?

—  Ого, коли б ні! — вигукую, хапаючи її за тоненький поперек, але раптом підсковзуюся і з переляком і огидою до себе відчуваю, що зараз так і обербенимось у грязюку».

А Соня сердито пручається з рук і ошпарює злим поглядом. «— Пусти! Силач…

—  Підсковзнувся,— мимрю,— хіба ж я винен, що тут слизько?» Соня норовисто відвертається і мовчить. А в Миколки перед очима з’яв­ляється насмішкувате лице діда Лавріна. Може, він і правду казав, що — кислички снитимуться…

Згадка про діда робить хлопця сміливішим. Він рішуче починає види­ратися з провалля.

«— Миколко, а я? — жалібно шепоче Соня.

І від того шепоту у мене паморочиться голова, а серце починає калата­ти, як дзвін. Стрибаю вниз, сердито хапаю її за плечі і з розгону цілую в рипучу холодну хустку.

—  Навіщо ж ти…аж за вухо, дурненький… — видихає Соня і сміється якось покірно й лагідно.— Ходім уже, бо тут холодно». Миколка не допомагає дівчині, а майже виносить її вгору на руках. І почуває, що сили в ньо­го, немов у вола. Соня озирається і говорить, що як чудно — кругом садки цвітуть, а там, у проваллі, сніг…

« Йдемо до шляху, на лавочку, що у нас під хлівом. Соня тремтить, гор­неться до плеча і дихає мені за комір.

Григір Тютюнник Зав'язь скорочено

Григір Тютюнник Зав’язь скорочено

— Ти не змерз? — питає.

Я з усієї сили зціплюю зуби, щоб не труситись, а їй кажу:

— Та н—наче ні…»

У степу вже майже розжеврілось, а в борознах, наче сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. «Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав’язь.

Соня мріє: якби їй таке намисто — вік би не знімала. А Миколка обі­цяє, що як вивчиться на шофера, то обов’язково купить.

Дівчина говорить, що вишиватиме йому сорочки, гарні—прегарні, кращі, ніжу лавці продають. «Соня раптом зупиняється, стає навшпиньки і потихеньку, обома долонями, нахиляє до себе мою голову. На якусь мить я бачу її сухі вимогливі очі і чую сором’язливий шепіт:

—  В сто раз кращі… милий… в тисячу! А далі вже нічого не бачу і нічого не чую…»

Потім вони довго ще сидять на лавочці, не розплітаючи обіймів навіть тоді, коли мимо мчать ранні машини на базар і шофери кричать з кабін щось веселе, заохочуюче і безсоромне.

Розходяться далеко за північ, ледве переступаючи «солодку пекучу спрагу».

На порозі хлопець ще трохи постояв, слухаючи, як Соня тихо клацає засувом і причиняє двері.

І раптом із—за садка вивертається дід «у кухвайці й з вилами». А над деревами клубочиться дим.

«Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде… зав’­язь»,— наказує дід.

Миколка прожогом кидається у садок, нагрібає сякого—такого палива і розкладає вогонь аж на межі, щоб дим тягло і на Сонин садок.

«— Та не там, ближче до сада розкладай! — сердито гукають дід.

— Нічого,— одказую так, як вони мене вчили,— буде в людей — буде і в нас…

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечо­ра, либонь, не дотерплю, не доживу…»

Схожі записи

  • Тютюнник Григір життєвий і творчий шляхТютюнник Григір життєвий і творчий шлях роки життя 1931 — 1980 Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян. Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., […]
  • Григір Тютюнник Климко скороченоГригір Тютюнник Климко скорочено Григір Тютюнник «Климко» скорочено короткий зміст І Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й […]
  • Григір Тютюнник На згарищі скороченоГригір Тютюнник На згарищі скорочено Григір Тютюнник «На згарищі» скорочено короткий зміст Йшов урок. Вчитель Федір Несторович перевіряв знання учнів з історії. Одна дівчинка навіть не змогла відповісти, коли була війна, […]
  • Григір Тютюнник Дивак скороченоГригір Тютюнник Дивак скорочено Григір Тютюнник «Дивак» скорочено короткий зміст На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик […]
  • Григір Тютюнник Вогник далеко в степу скороченоГригір Тютюнник Вогник далеко в степу скорочено Григір Тютюнник Вогник далеко в степу скорочено короткий зміст Павла, якого всі прозвали Павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — Василем Силкою, Василем Оборою та Василем […]