Григір Тютюнник Зав’язь скорочено

Григір ТютюГригір ТюГригір Тютюнник Зав'язь скороченотюнник Зав'язь скороченонник Зав'язь скорочено

Григір Тютюнник

«Зав’язь»

скорочено

короткий зміст

Дід Лаврін питає онука, куди це він налагодився, і підсміюється, ніби й справді щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надів і волосся на голові прислинив,— може, він на збори йде?

У хаті потемніло так, що й по кутках цвілі не видно. Картопля біліє — попускала паростки, в землю проситься.Пора хлопцеві вирушати.

Бере пляшечку одеколону, поливає носовик, а дід сміється. В’їдливий страх! І Миколка (так звуть хлопця) знає чого.

Тож було, як вечір настане, то дід і починає розказувати, як їм у авст­рійському полоні жилося. А взимку колядок разом співають на печі: дід ба­сом, а Миколка — альтом.

«А тепер — минулося. Тепер я… самі ж, бач, кажуть: парубок…»

Хлопець іде до дверей, а дід застерігає, що, мовляв, як жениться на тій прояві, то кислиці йому снитимуться. Миколка просить діда перестати, а він своє: «Бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!»

«— Просто в неї міцний характер,— кажу спокійно, аби швидше ви­приснути з дому.

—  Еге ж,— бубонять,— і тюрма міцна, та чорт їй рад…» Хлопець хряпає дверима й виходить на поріг.

Надворі пахне молодим листям, торішніми бур’янами і мокрим попе­лом. Садок уже відцвів і густо вкрив землю білими пелюстками.

Десь далеко в степу тремтить червона заграва — видно, трактористи палять стару солому.

Миколка йде садом на край вулиці, до провалля, і вже здалеку бачить маленьку білу постать. То — Соня. Жде… Хлопцю здається, що він шир­шає в плечах, твердішає його крок і ось—ось підлетить. А от голосу — нема…

«— Соню,— белькочу шепеляво й противно,— це ти?

— Ні, це не я,— озивається вона й потихеньку сміється.— Це — мара…» Потім міцно бере хлопця під руку і пропонує показати сніг у про­валлі. Вони лізуть у чорну холодну прірву, підпираючи один одного пле­чима. У проваллі справді пахне талим снігом, а під ногами щось рипить і гуде.

Григір Тютюнник Зав'язь скорочено

Григір Тютюнник Зав’язь скорочено

Соня закидає голову і лоскоче підборіддя юнака гарячими губами: «Бач, крига… а ти не вірив».

Очі у дівчини якісь дивні: наче й злякані трішки, й сміються. «У мене по­чинають терпнути ноги і стають, як мотузяні. А голова хилиться, хилиться…

«А що,— думаю,— як я її поцілую, а вона мене — в пику? Буває ж таке. Он і в кіно показують… — і шия перестає гнутися, дубіє».

А Соня вже й не сміється, сердита якась. Ні, вирішує хлопець, краще другим разом. «Отак і стовбичу коло неї, не знаючи, що й казати, аж доки вона не озивається:

—  Миколко, давай я буду падати, а ти мене держи. Ану, чи вдержиш?

—  Ого, коли б ні! — вигукую, хапаючи її за тоненький поперек, але раптом підсковзуюся і з переляком і огидою до себе відчуваю, що зараз так і обербенимось у грязюку».

А Соня сердито пручається з рук і ошпарює злим поглядом. «— Пусти! Силач…

—  Підсковзнувся,— мимрю,— хіба ж я винен, що тут слизько?» Соня норовисто відвертається і мовчить. А в Миколки перед очима з’яв­ляється насмішкувате лице діда Лавріна. Може, він і правду казав, що — кислички снитимуться…

Згадка про діда робить хлопця сміливішим. Він рішуче починає види­ратися з провалля.

«— Миколко, а я? — жалібно шепоче Соня.

І від того шепоту у мене паморочиться голова, а серце починає калата­ти, як дзвін. Стрибаю вниз, сердито хапаю її за плечі і з розгону цілую в рипучу холодну хустку.

—  Навіщо ж ти…аж за вухо, дурненький… — видихає Соня і сміється якось покірно й лагідно.— Ходім уже, бо тут холодно». Миколка не допомагає дівчині, а майже виносить її вгору на руках. І почуває, що сили в ньо­го, немов у вола. Соня озирається і говорить, що як чудно — кругом садки цвітуть, а там, у проваллі, сніг…

« Йдемо до шляху, на лавочку, що у нас під хлівом. Соня тремтить, гор­неться до плеча і дихає мені за комір.

Григір Тютюнник Зав'язь скорочено

Григір Тютюнник Зав’язь скорочено

— Ти не змерз? — питає.

Я з усієї сили зціплюю зуби, щоб не труситись, а їй кажу:

— Та н—наче ні…»

У степу вже майже розжеврілось, а в борознах, наче сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. «Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав’язь.

Соня мріє: якби їй таке намисто — вік би не знімала. А Миколка обі­цяє, що як вивчиться на шофера, то обов’язково купить.

Дівчина говорить, що вишиватиме йому сорочки, гарні—прегарні, кращі, ніжу лавці продають. «Соня раптом зупиняється, стає навшпиньки і потихеньку, обома долонями, нахиляє до себе мою голову. На якусь мить я бачу її сухі вимогливі очі і чую сором’язливий шепіт:

—  В сто раз кращі… милий… в тисячу! А далі вже нічого не бачу і нічого не чую…»

Потім вони довго ще сидять на лавочці, не розплітаючи обіймів навіть тоді, коли мимо мчать ранні машини на базар і шофери кричать з кабін щось веселе, заохочуюче і безсоромне.

Розходяться далеко за північ, ледве переступаючи «солодку пекучу спрагу».

На порозі хлопець ще трохи постояв, слухаючи, як Соня тихо клацає засувом і причиняє двері.

І раптом із—за садка вивертається дід «у кухвайці й з вилами». А над деревами клубочиться дим.

«Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде… зав’­язь»,— наказує дід.

Миколка прожогом кидається у садок, нагрібає сякого—такого палива і розкладає вогонь аж на межі, щоб дим тягло і на Сонин садок.

«— Та не там, ближче до сада розкладай! — сердито гукають дід.

— Нічого,— одказую так, як вони мене вчили,— буде в людей — буде і в нас…

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечо­ра, либонь, не дотерплю, не доживу…»

Схожі записи

  • Тютюнник Григір життєвий і творчий шляхТютюнник Григір життєвий і творчий шлях роки життя 1931 — 1980 Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян. Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., […]
  • Григір Тютюнник Климко скороченоГригір Тютюнник Климко скорочено Григір Тютюнник «Климко» скорочено короткий зміст І Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й […]
  • Григір Тютюнник На згарищі скороченоГригір Тютюнник На згарищі скорочено Григір Тютюнник «На згарищі» скорочено короткий зміст Йшов урок. Вчитель Федір Несторович перевіряв знання учнів з історії. Одна дівчинка навіть не змогла відповісти, коли була війна, […]
  • Григір Тютюнник Дивак скороченоГригір Тютюнник Дивак скорочено Григір Тютюнник «Дивак» скорочено короткий зміст На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик […]
  • Григір Тютюнник Вогник далеко в степу скороченоГригір Тютюнник Вогник далеко в степу скорочено Григір Тютюнник Вогник далеко в степу скорочено короткий зміст Павла, якого всі прозвали Павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — Василем Силкою, Василем Оборою та Василем […]
Мітки , , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.