Іван Франко Украдене щастя скорочено

Іван Франко Украдене щастя скорочено

 Іван Франко

 Украдене щастя

 скорочено

короткий зміст

Драма з сільського життя в 5 діях

Дія перша

Події розгортаються коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах.

Сільська хата. Ніч. Анна, молодиця років двадцяти п’яти, дружина се­лянина Миколи Задорожного, і Настя, кума Анни, дружина сусіда Миколи Олекси Бабича, пораються коло печі. У хаті зібралися на вечірку дівчата та парубки. Деякі з них прядуть, інші мотають пряжу; посеред хати один пару­бок плете рукавиці, другий крутить на коловороті шнур.Парубки і дівчата співають жалісної пісні:

Ой там за горою та за кремінною Не по правді жиє чоловік з жоною.

Потім, аби залякати дівчат і молодиць, один із парубків розповідає їм, що його батько казав: «Як чоловік жінки не б’є, то в ній утроба гниє». Насті не подобається ані пісня, ані характер, що його набула розмова. Вона до­коряє хлопцям, котрі завели таке в хаті, де панують спокій, злагода та лю­бов. І згадує слова старих людей про те, що сказане у лиху годину може справдитись.

Настя зварила вареники й запросила молодь до вечері, а обидві моло­диці відійшли осторонь. Анні чомусь лячно та сумно, їй здається, що над нею зависло велике нещастя. Молодиці, на настрій яких впливають незви­чайні обставини, — ніч, сильна хуртовина за вікнами, сумні співи, — по­чинають розмову про своє життя. Виявляється, що Насті відомо все про Анну, яка колись, ще за дівування, зазнала страждань через рідних братів:

—  Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за най­мичку мали, між людей не пускали і вкінці за наймита замуж випхали, ще й на посагу покривдили.

Після вечері молодь розходиться, а Настя залишається з Анною й роз­казує їй, що вчора до них заходив Михайло Гурман. Анна спочатку не йме цьому віри, бо давно вже надійшла звістка про загибель Михайла в Боснії, навіть його мати показувала листа, плакала. Але Настя все роз’яснює: лист був фальшивий, це теж зробили брати Анни.

Іван Франко Украдене щастя скорочено

Іван Франко Украдене щастя скорочено

Анна розуміє, що ЇЇ одурено:

— А, знаю, знаю! Вони Михайла боялися, щоб не відібрав від них моєї батьківщини. О, так, так! А сей покірливий наймит ще й рад, що що—не­будь дістав.

Настя заспокоює Анну, нагадує, що вона тепер заміжня жінка і їй тре­ба про все забути.

Молодиці чують, як десь теленькає дзвінок, і виходять на двір зустрі­чати своїх чоловіків, які мають повернутися із заробітків. Проте виявляєть­ся, що приїхав тільки Олекса, а чоловік Анни Микола ще десь у дорозі. Настя з Олексою ідуть додому.

Врешті приїжджає Микола, і Анна бачить на ньому кров. Чоловік по­яснює їй, що його побито війтом за продаж поліна. Він збирається піти скар­житися до пана судді, але Анна відмовляє Миколу, кажучи, що війтові він нічого не зробить.

Хтось стукає у вікно, і Анна йде відчиняти двері. Входить жандарм Михайло Гурман. Він проситься переночувати, бо ледве не заблукав у хур­товині. Михайло й Анна відразу пізнають одне одного. Дізнавшися від Мико­ли, що той їхав цієї ж ночі повз купінську корчму і навіть постукав у двері, та ніхто йому не відчинив, жандарм почав розпитувати хазяїна про цей ви­падок. Він запитав Миколу, чому він подряпаний, і чоловік Анни відповів, що його завалило полінами.

Коли Микола вийшов за соломою, Михайло став розказувати Анні, як він страждав, почувши про її одруження’ як проклинав за зраду. Він запи­тує Анну, чи не забула вона його, чи кохає. Але перелякана Анна відштов­хує Михайла, скрикуючи:

— Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смій до мене так говорити. Я шлюбна жінка, я чоловіка маю.

Дія друга

День. Анна й Микола зайняті хатньою роботою. Анна розповідає сни, що наснилися їй цієї ночі: як вона сіяла по всьому селу великі червоні кора­ли, як на їхній двір напали собаки. Микола тлумачив ці сни як майбутні сльози та напасті. Третій сон викликає у нього жах: Анні наснилося, ніби вона вбирається до шлюбу у все біле.

Микола питає жінку, чи дуже любила вона колись Михайла, але Анна вся спалахує й обурюється цим запитанням, а залишившись на самоті, згадує минуле:

— Чи дуже любила сього Михайла? Здається, що дуже, коли й досі вся тремчу, всю мене мороз проходить, як його згадаю. Здається, що таки дуже. А може, більше боялася його, ніж любила. У, сила у нього! Вола за рогихопитьта й на землю кине. Господи, таких, як мій, то йому ніщо двох у одну жменю.

Микола сідає їсти, аж тут входять жандарми, війт, Олекса Бабич і ще один селянин. Михайло звинувачує Миколу в тому, що він вирізав усіх у корчмі, бо був там саме в той час, коли сталося вбивство. До того ж обшук

виявив кров на чоботах, кожусі і сокирі Миколи. Трохи згодом кров було знайдено і на його санях, Гурман заарештовує Миколу.

Жандарм залишається в хаті, нібито для того, щоб допитати господи­ню. Легко подолавши слабкий опір закоханої в нього жінки, він змушує її зізнатися, що вона його досі любить, і вириває обіцянку бути разом.

Миколу відправляють до міста.

Дія третя

Святковий день. Перед корчмою молодь лагодиться до танців. Старші чоловіки й жінки прийшли розважатися до корчми та подивитися на весе­лощі молодих. У купці жінок обговорюються події в родині Задорожних. Кажуть, нібито Миколу збираються вішати. Настя розповідає, що жандарм двічі на тиждень ночує у Анни. Коли вона сама з’являється біля корчми, її зустрічають з ледве прихованою ворожістю.

Нарешті війт дозволяє танці, і розпочинається сільське гуляння. Рап­том музика уривається, бо люди побачили Михайла Гурмана, який тягне за собою Анну. Він просить у хлопців дозволу потанцювати разом із ними, і вони чемно запрошують його. Жандарм заходить з Анною до корчми, а потім вони приєднуються до танцюристів. Помалу танцюючі пари розступають­ся, і Михайло з Анною залишаються самі. Хлопці відверто кажуть жандар­мові, що не хочуть танцювати з Анною, бо порядна господиня не може так поводитись, коли її чоловікові загрожує смертельна небезпека.

Завдяки втручанню війта танці продовжуються, але невдовзі знов при­пиняються, бо всі побачили Миколу, зарослого і засмученого. Його випус­тили з криміналу. Анна налякана появою чоловіка, тоді як жандарм поводиться невимушено і каже, нібито це саме він звільнив Миколу, знай­шовши справжніх убивців. Михайло пропонує Миколі відмітити свято, і вони разом з Анною вирушають до Миколиної хати.

Дія четверта

Анна сама в хаті. Вона нетерпляче чекає на Михайла, з яким не бачи­лася вже тиждень. Жінка до нестями закохана у Гурмана:

— Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка люби­мому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. При­сягу для нього зломала. Сама себе на людський посміх віддала. Ну, і що ж! Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга.

Приходить Михайло. Анна говорить йому про своє кохання:

—  Я тепер спокійна, нічого не боюся, ні про що не думаю, нічого не знаю, тільки тебе одного.

Микола бачить, як вони цілуються, і швиденько зачиняє двері. Коли Гурман пішов у своїх справах, Микола благає Анну, яка відверто каже йому, що ніколи його не любила, хоч прилюдно не показуватися з жандармом. Він плаче, але жінка залишається невблаганною й відповідає, ідо в неї не стало сили опиратися своєму коханню, бути вірною Миколі. Вона кохає іншого і буде тепер робити все так, як той скаже. З коханим вона нічого не боїться: ані ганьби, ані смерті.

Іван Франко Украдене щастя скорочено

Іван Франко Украдене щастя скорочено

Жандарм повертається до Миколиної хати. Чоловіки п’ють вишнів­ку, і, випивши чарку, Микола зичить смерті Михайлу. Він просив свого суперника залишити їх назавжди, але жандарм не звертає уваги на його слова. Він посилає п’яного Миколу спати на тік, а сам залишається на­одинці з Анною.

Дія п’ята

Миколина хата. Анни й Михайла немає. У хаті зібралося багато чо­ловіків і жінок, тут і Олекса Бабич із Настею. Микола всіх частує горіл­кою, сам він напідпитку. Бабич та інші односільчани намагаються заспокоїти хазяїна, радять, як йому поводитись. Олекса Бабич каже Миколі, що він занадто м’який та податливий, навчає гостріше поставитися до жінки та жандарма, подати на Гурмана скаргу до суду. Мовляв, йому не слід боятися Михайла, бо, якщо знадобиться, усі сусіди будуть свідками з боку Миколи, і жандарма переведуть в інше місце.

Входить жандарм з Анною. Між ним і хазяїном виникає суперечка, під час якої Микола плює в лице своєму кривднику, а той б’є його кулаком у голову. Михайло виганяє з хати всіх гостей, бо збирається вести серйозну розмову з Миколою. Гурман дорікає Миколі за те, що він пропиває все майно. Микола виправдовується: мовляв, більше нічого йому не лишило­ся. У свою чергу, він запитує, яке право має Михайло приходити в чужу хату і виганяти його гостей. Жандарм відповідає, що в нього є таке право, бо колись Микола у змові з нелюдами — братами жінки вкрав у нього його єдине щастя — Анну, його «одинокий, найдорожчий скарб».

Микола хапається за голову:

— Я? Вкрав тобі… Господи, що се зо мною? Чи весь світ догори но­гами перевертається? Я, втоптаний у болото, обдертий з чести, супо­кою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа — я по—твойому, виходжу ще й злодієм?

Гурман закидає Миколі, що той мав три роки, аби причарувати до себе жінку, але цього не сталося. Він бо не чоловік, а віхоть. Михайло повідом­ляє про свій намір залишитися в них на ніч і сьогодні. Жандарм каже ще, що наступного дня вони удвох поїдуть до міста і він отримав наказ із суду приставити Миколу, оскільки справа про вбивство продовжується.

Микола, проклинаючи жандарма, хапає карабін і кидається на Гур­мана, а той, кепкуючи з нього, наказує кинути зброю. Микола пускає з рук карабін, береться за сокиру й втоплює її в Михайлові груди. Жан­дарм падає. Він намагається заспокоїти Анну, запевняє її, що почувається добре, дякує Миколі, кажучи, що сам хотів заподіяти собі смерть, але рука не піднялася.

Саме в цей час до хати входять війт, Бабич із Настею та інші селяни. На запитання війта, що сталося, смертельно поранений жандарм слабким голосом промовляє, що він сам зарубався, бо була причина, і не треба зви­нувачувати в його смерті Анну й Миколу. Михайло Гурман умирає.

Анна кидається до трупа з відчайдушним криком:

— Михайле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на світі зачну?

Микола просить її заспокоїтися, бо в неї є для кого жити.

Схожі записи

  • Іван Франко Фарбований лис скороченоІван Франко Фарбований лис скорочено Іван Франко Фарбований лис скорочено короткий зміст Жив собі в одному лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки мисливці на нього не полювали, він завжди втікав, оминав пастки, ще й […]
  • Іван Франко Перехресні стежки скороченоІван Франко Перехресні стежки скорочено  Іван Франко «Перехресні стежки» скорочено короткий зміст  І Адвокат доктор Євгеній Рафалович щойно виграв свою першу справу у карному суді одного з великих провінційних міст. Завдяки […]
  • Іван Франко Мойсей скороченоІван Франко Мойсей скорочено  Іван Франко  Мойсей  скорочено короткий зміст Твір розпочинається прологом, своєрідним вступом до поеми, де ав¬тор звертається до свого народу. Він знає, що в українців є все, щоб […]
  • Іван Франко Борислав сміється скороченоІван Франко Борислав сміється скорочено  Іван Франко  Борислав сміється  скорочено короткий зміст Повість І На закладинах будинку капіталіста Леона Гаммершляга, що прибув у Дрогобич з Відня, покалічило робітника Бенедя […]
  • Іван Франко Іван Вишенський скороченоІван Франко Іван Вишенський скорочено  Іван Франко  Іван Вишенський  скорочено короткий зміст Під безхмарним небом у синьому морі височить зелена Афонська гора. Здається, що вона спить: не оживляють її ні спів, ні сміх, ні […]
Мітки , , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.