Іван Котляревський (1769 – 1838). Біографія

Іван Котляревський (1769 – 1838). Біографія

Загрузка...

Іван Котляревський
1769 – 1838
Біографія

Іван Петрович Котляревський – видатний український письменник, драматург, перший класик нової української літератури, перший автор, який почав писати на сучасній українській мові.  Народився 29 серпня (старого стилю)  1769 в Полтаві, в сім’ї чиновника з дрібномаєткових дворян. Навчався він, за звичаєм того часу, спершу в дяка, а з 1780 року – у Полтавській семінарії. У 1789 році у звязку зі смертю батька він залишив семінарію і поступив на службу в канцелярію “новоросійського”намісника. Служба в канцелярії йому, однак, не припала до душі.

Іван Котляревський (1769 – 1838)
Іван Котляревський (1769 – 1838)

У 1793 році він її залишив і цілком присвятив себе педагогічній діяльності в якості вчителя і вихователя дітей місцевих поміщиків. Роки поневірянь по поміщицьким маєткам пройшли не
безслідно. За словами біографа поета С. П. Стеблін-Камінського, саме в цей період свого життя Котляревський придбав те глибоке знання української народної мови та побуту, яке пізніше так вражало його сучасників: “Бував він на іграх народних і сам переодягнений брав участь у них, старанно вслухався в народну мову, записував пісні і слова, вивчав мову, звичаї, обряди, повір’я, перекази”.

На початку 1796 Іван Котляревський вступив на військову службу – до Сіверського кінно-єгерського полку, який квартирував тоді в Полтаві. Коли у 1806 році почалася російсько-турецька війна, полк, в якому він служив, був відправлений на театр воєнних дій; тут Котляревський протягом усієї війни вів за дорученням полкового начальства “Журнал військових дій “(рукопис цього” Журналу “дійшов до нас), брав участь в облозі Бендера і Ізмаїла, а в грудні 1806 їздив, ризикуючи життям, схиляти буджацьких татар до мирного приєднання до Росії.

Після закінчення кампанії Котляревський служив в полку недовго – у 1807 році він був переведений в інший полк, Псковський кірасирський; на початку наступного року він вже вийшов у відставку і, в чині капітана, повернувся до Полтави в надії де-небудь влаштуватися на службу. Це йому вдалося тільки в 1810 році, коли, після довгих турбот, він, нарешті, отримав вакантне місце наглядача полтавського “Дому виховання бідних дворян”. Він енергійно взявся за доручену йому справу і скоро “будинок” цей перетворив на зразковий навчально-виховний заклад.

Іван Котляревський (1769 – 1838). Біографія
Іван Котляревський (1769 – 1838). Біографія

У 1812 році Котляревський, за дорученням “малоросійського” генерал-губернатора Я. І. Лобанова-Ростовського, взявся за формування п’ятого козачого кінного полку. Блискуче, в досить короткий термін, виконавши в дні Вітчизняної війни це відповідальне доручення, український письменник отримав ряд нагород і остаточно закріпив своє і службове і суспільне становище в Полтаві.

Коли в 1817 році за ініціативи нового “малоросійського” генерал-губернатора князя М. Г. Рєпніна в Полтаві було організовано перший у місті театр і сюди з Харкова переїхала трупа відомого тоді антрепренера Штейна на чолі з М. С. Щепкіним, Котляревський взяв саме діяльну участь в організації цього театру; у свій час він навіть виконував там обов’язки художнього керівника. Спеціально для цього театру він і написав обидві свої п’єси: комічну оперу “Наталка-Полтавка” і, одноактну комедію “Солдат-чарівник” (“Москаль-чарівник”). У 1827 році Іван Котляревський, продовжуючи опікати полтавський “Будинок виховання бідних дворян” в якості його беззмінного наглядача, прийняв на себе ще й піклування місцевими “богоугодними закладами”. Обидві ці посади він і займав протягом ряду років – аж до виходу у відставку в 1835 році.

Популярний поет і драматург, постійний член Харківського товариства любителів красного письменства, а з 1821 року – член і петербурзького Вільного товариства любителів російської словесності, український драматург належав до кола найбільш передових представників місцевої дворянської інтелігенції.

Іван Котляревський (1769 – 1838). Біографія
Іван Котляревський (1769 – 1838). Біографія

Він бував на зборах полтавської масонської ложі “Любов до істини”, заснованої в 1818 році; підтримував дружні стосунки з правителем канцелярії генерал-губернатором, членом тієї ж ложі, декабристом М. М. Новиковим, хоча не зовсім поділяв його переконання. Він листувався з М. І. Гнєдемч, О. М. Сомовим; не раз приймав у себе в Полтаві заїжджих літераторів; за спогадами Стеблін-Камінського, у нього бували Гоголь, Погодін, Ізмайлов та інші письменники. Він був добре знайомий з М. С. Щепкіним і навіть брав непряму участь у викупі його з кріпосної неволі.

Іван Котляревський жваво цікавився виданням в Полтаві рукописного сатиричного журналу “Полтавська муха” – журналу, про який Т. Г. Шевченко в повісті “Близнюки” писав, що ця “Муха” була “справжня бджола”, нападаюча на “вульгарність або ницість людську “.

“Веселий оповідач, душа дружніх компаній, улюбленець дам, шанований чоловіками за свою привітність, гостинність”, Котляревський користувався в Полтаві – за спогадами Стеблін-Камінського – загальною симпатією і любов’ю.

Шанованим старожилом прожив Іван Котляревський у Полтаві до глибокої старості; виїжджав з Полтави після 1810 вкрай рідко, і то тільки за службовими потребами. Тут же, в Полтаві, він і помер 29 жовтня (старого стилю) 1838 року, на сімдесятому році життя.