Іван Семенович Нечуй-Левицький. Повість “Кайдашева сім’я”. Скорочено.

2 Июн
2010
Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім'я cкорочено

Іван Семенович Нечуй-Левицький

Повість “Кайдашева сім’я”

Скорочено

Недалеко од Богуслава розкинулося с.Семигори. Під горою стояла хата Омелька Кайдаша. Це був чоловік зі здоровими загорілими жилавими руками. Широке лице було сухорляве й бліде. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною. У нього було два сини. Карпо – широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Гострі темні очі були ніби сердиті. Лаврін – менший – у нього було довгасте лице, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум,яні губи. Він був з виду схожий на матір.

Омелько – добрий стельмах, робив вози, плуга. Був дуже богомольний, але часто любив ходити до корчми. Сини вже думають одружуватися.

Карпові в душу запала Мотря – Довбишева донька – трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Стара Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна. Замолоду вона довго служила у дворі, у пана, тому вміла добре куховарити і ще й тепер її брали до панів – на весілля, на хрестини. Маруся довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. Вона любила цілувати їх в руки, кланятись. Але як тільки трохи сердилася – з неї спадала та солодка луска, і вона лаялася та кричала на весь рот.

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім'я cкорочено

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім’я cкорочено

Одного дня, у  суботу, старі поїхали на ярмарок, звелівши синам розкопати дорогу з гори. Але Карпо пішов туди, де жила Мотря. Довбиш був багатий чоловік, у нього був ставок, хата вся в черешнях, нова, велика, з чималими вікнами. Мотря стояла під хатою. Була вона висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з чорними косами. У лиці, в очах було розлите щось палке, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи зі злістю. Дівчина підводила глиною хату. Вони з Карпом розмовляли, аж поки не приїхали батьки, тоді хлопець скочив через перелаз та пішов.

У неділю Кайдаш загадав синам робити вози, щоб їхати перевозити снопи. Тим часом Мотря прибиралася до церкви, дістала найкращий одяг. Коли вона проходила повз Кайдашевий двір, Карпо задивився на неї та віз і перекинувся. Брати покинули роботу та пішли до церкви.  Там Карпо зустрівся з Мотрею, і вони домовилися  вийти  по обіді “на музики”.

По обіді дівчата збиралися на гулянку під корчмою. Вийшла й Мотря. Після танців Карпо наздогнав її, сказав, що щиро кохає. Дівчина пообіцяла після вечері вийти у садок.

Через тижні зо два заслав Карпо  до Мотрі сватів, обміняли хліб. Кайдаші поїхали до Довбишів. Їх запросили у хату. Кайдашиха нахваляла Мотрю та говорила, що гарну невісточку буде мати. Але Мотря розгледіла свекруху. Той солодкий медок їй одразу не сподобався. Стара все поглядала на скриню, подушки, розказувала, як її шанують пани, хвалила синів, називаючи їх пахучими васильками на городі. Незабаром Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні пили й гуляли. У четвер Кайдашиха збудила невістку раненько, загадала затопити у печі, поставити окріп, видоїти корову, одігнати вівці до череди,  бо сама нездужає. Мотря все зробила, а свекруха ще спить. Прокинувшись, загадала варити борщ і кашу, а  сама  вмилась, помолилась і полізла знову на піч. Стара була здорова і дурила невістку. По обіді загадала насіяти борошна, замісити тісто, а сама, виспавшись,пішла до сусіди у гості. Мотря здогадалася, що її свекруха недобра, але вона була не така, щоб комусь покорятись. Другого дня відбувалося те ж саме.

Настала субота. Роботи багато. Кайдашиха хату замела й сіла коло вікна сорочки латать. Мотря вимазала стіни, комин, грубу, припічок, але свекрусі не сподобалося – почала навчати. Так минув тиждень. Кайдашиха перестала звати невістку “серденьком” і  орудувала нею, як наймичкою. Мотря насилу здержувала язика.

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім'я cкорочено

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім’я cкорочено

Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття і разом поралася коло печі, але хати вирішила не підмітати. Увечері сміття було трохи не по кісточки. Почали сваритися зі свекрухою. Поки Мотря прала,  мати варила вечерю. Сіли за стіл, невістка кинулася насипати вечерю, але стара її відігнала. Мотря не сіла навіть вечеряти.

Другого дня вранці Мотря замітала сіни. Чує, як Кайдашиха говорить про неї з якоюсь жінкою: “Думала, наженуть мені повний двір волів та корів, а вони пригнали одну дурну вівцю… Довелося всьому вчити невістку – ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. А вже що лінива…”

Одного ранку Кайдашиха витягла сорочку й сіла вишивати. Мотря й собі. А хата залишилася неметена. Свекруха сказала, щоб та підмела. Мотря їй відповіла: “Я вам не наймичка… Коли пішлось на колотнечу, то нам треба робить діло пополовині.” Почали сперечатися. У хату ввійшов Карпо і Кайдаш, котрий замахнувся на невістку. Карпо заступився: “Тату! Не махайте на мене руками, бо й у мене руки є!” Батько вийшов, син теж. Стара й Мотря сиділи й ніби шили. Увійшов Лаврін і почав мести.

Карпо думав про хату, в якій живе сам зі своєю жінкою. “Од того часу вже не було ладу між свекрухою та невісткою.”

У великий піст Кайдашиха принесла полотно, рушники, сховала у свою скриню та й замкнула. Мотря хотіла одкрояти свою частку й сховати у свою скриню. Вже недалеко до Великодня Мотря говорить Карпу, щоб попросив у батька грошей на нову хустку та спідницю. Кайдашиха привезла з ярмарку Мотрі чорну хустку та матерії.

Настало літо. Усі були в полі, менше колотнечі. Мотря жала швидко й заробила з Карпом більше кіп, ніж старі.

Восени народився у них син. Карпо вважав тепер себе у всьому рівним батькові. Батько обіцяв на хрестини приставити для Карпа хату через сіни. Дитина наче трохи помирила свекруху й Мотрю.

Після Покрови Кайдашиха витягла товсте полотно, одрізала на сорочки синам, батькові, Мотрі, а собі – з тонкого, гарного полотна, напряденого вдвох з Мотрею. Знову посварилися. Мотря подумала: “…Із,їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький”.

Свекруха у шинку судила невістку на усе село. Мотря з того часу стала прясти собі окремо і ховати у свою скриню. Одного дня витягла починки зі скрині, взяла мотовила й хотіла мотать. Кайдашиха почала забирати мотовило. Підняли страшний rвалт. У хату позбігалися чоловіки. Кайдаш потрощив мотовило. Карпо сказав, щоб батько їх одрізнив. Він стояв наче скеля. Кайдаш кинувся на нього з кулаками. “Не лізь, бо задушу, іродова душе!” – крикнув Карпо й кинувся, неначе звір, на батька й штовхнув його обома руками у груди. Кайдаш так і впав. Кайдашиха плакала. Лаврін ладен був кинутися на брата. Мотря сиділа на лаві, її чоловік вийшов з хати.

Другого дня приніс Кайдаш два мотовила. Мотря по обіді почала мотать. “Вона почула в собі дух господині”. Свекруху брала злість. Наступного дня Мотря взяла свої й Карпові сорочки й почала прати, “… вас усіх більше обпирати не буду. Періть собі  самі…”

Не вийшов у Мотрі хліб та борщ, а ще й Лаврін зліпив з м,якушки коника. На другий день варила обід лише для себе й Карпа. Знову сварка. Мотря побігла до матері жалітися.

Колотнеча в хаті не переставала. Мотря не давала свекрусі дитини. Навесні почали зводити нову хату. Влітку хату освятили. Мотря вимазала чисто хату й тільки частину сіней. “Тепер я зовсім пані!” Батько мусив одділити синові хазяйство (пару волів, воза, борону, частку поля). Мотря ніби на світ народилася. У свекрушину хату ніколи й не заглядала.

Одного разу Кайдаш послав Лавріна до млина. Побачив за Россю, що червоніла якась квітка. “З жита ніби виплила молода дівчина з сапою в руках… невелика на зріст, але рівна, як струна…, гарна, як  червона калина…, чорні брови, густі-прегусті, як шовк.” Лаврін наздогнав її, познайомилися – вона була з Бієвиць, дочка Охріма Балаша. “Її краса так засліпила йому очі, … що вона йому здавалася не дівчиною, а русалкою.” Показала йому хату (“…мала, стара; аж похилилася набік”). Домовилися зустрітись біля млина наступного дня.

Другого дня, у неділю, понад Россю на камені Лаврін зустрів Меланку. Вона розповідала, що батько бідний, багато сестер та братів. Домовились зустрітися ввечері “на вулиці”. Лаврін повів хлопців у шинок, бо був з іншого села. Ходив до Меланки через день і зовсім розледащів. Без неї йому світ немилий. Батьки вирішили його одружити. Розповів їм до кого ходить. Послали старостів. У неділю старі зібралися на розглядини до Балашів. Кайдашиха одягла тонку сорочку, нову хустку, понадівала всі хрести, нову спідницю, жовті чоботи. Коли заїхали на Западинці, віз перекинувся, Кайдашиха викотилася з воза, сіно її накрило зверху. Під,їхали до хати. Звідти вибігло п,ятеро дітей, старі Балаші вийшли, убого вдягнені, за ними – Меланка, мов квітка. Запросили Кайдашів у хату. Двері були низькі, Кайдашиха набила гулю. Сіли до столу. Хліб був чорний, глевкий, давив у горлі. Коли їхали додому, говорила мати Лавріну: “…Мотря пригнала в двір стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кішку”. Через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її у батькову хату.

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім'я cкорочено

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім’я cкорочено

Тиждень прожила Меланка у свекровій хаті, як у раю. На другий тиждень вона вже лаяла невістку і глузувала з неї, що та не діставала до дна діжі.

Знову почалася колотнеча. Свекруха стала дуже лайлива. Нападалась на Меланку кожного дня. Настали жнива. Кайдашиха запрягла невістку до роботи, як у віз. Меланка почала проситися до батьків. Стара дала паляницю та гостинці дітям.

Поїхали з Лавріном. Переступивши поріг, Меланка розплакалася. Мати говорить: “У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в,яла…” та навчає: “… адже Мотря не мовчить, то й ти не мовчи”. Другого дня Меланка вимела половину сіней і знайшла собі ще одного ворога – Мотрю. Настала зима. Кайдашиха спала досхочу, важку роботу скидала на Меланку. Старий пив у шинку.

Настав страсний тиждень. Зайшла до них баба Палажка Солов,їха, яка збиралася в Київ у Лавру. Меланка почала проситися з бабою у Київ. Кайдашиха спекла їй маленьку паску – і пішли. Дійшли до Києва, баба повела молодиць по церквах. Поки вона сповідувалася, Меланка чекала коло церкви, важко зітхаючи. Проскурниця почула, почала розпитувати. Дівчина розповіла про своє горе, попросилася до неї за наймичку. “Коли хоч, то й ставай помісячно. В мене одна робота – пекти щодня проскури…”, – відповіла проскурниця й повела її до хати.

Баба Палажка, повернувшись, боялася розповідати, що загубила Меланку, та про те Кайдашам розповіла баба Параска Гришиха (відома на все село брехуха). Лаврін: “Це, мамо, Мелашка покинула нас через вас…” Всі разом пішли до Палажки – сварка, бійка.

А Мелашка жила у проскурниці – робота неважка, їжа добра, сумувала за Лавріном, але почала потроху звикати. Минуло два тижні.

Тим часом Мелащина мати з Лавріном та Кайдашихою йшли до Києва. Сіли коло церкви, вибігла Мелашка. Побачила Лавріна, свекруху. Кинулася до Лавріна, мати зі свекрухою з плачем до неї. “Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже”, — говорить свекруха. Прийшли додому. Сльози та тривога помирили сім,ю. Через два тижні народила Меланка сина.

Свекруха помирилася з невісткою. Зате надворі почався нелад. Лаврін вже вважав себе господарем. За звичаєм, усе батькове добро залишалося меншому синові. Кайдаш частіше почав заглядати в корчму.

Одного разу Кайдаш пішок до церкви, бо йому ввижалися чорти. Прийшовши додому, побив собаку з кінською головою. Наступного дня випив у шинку, знову ввижалися чорти. Розповів про це вдома, всі злякалися. Послали за Палажкою, вона горілку заправила цуценям та оселедцем, і дала пити три дні. На деякий час перестав пити.

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім'я cкорочено

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім’я cкорочено

Лаврін забрав у свої руки все господарство. Кайдаш знову заходив у шинок. З,являлися чорти та херсонський чумак, який водив його десь. Через тиждень той чумак завів Кайдаша аж на греблю, а вранці мірошник знайшов його мертвим (утопився). Поховали сини його з великою честю, справили багатий обід. На четвертий день почали сини ділити батьківський спадок. Переміряли город та садок, але Мотрі не сподобалося – міряла сама (поясом). Але мати сказала, що й вона має на щось право. Пішли у волость. Там присудили Лавріну та матері все батьківське добро, бо Карпо забрав свою частку ще за життя батька. Од того часу не було між ними миру.

Сварилися за сміття, курку, яка несла не туди яйця. Вирішили одривати хату. Одного дня Кайдашиха пішла до матушки жалітися на Мотрю. Матушка дала онукам коржики та бублики. Кайдашиха віддала ті гостинці Мелащиним  дітям. Мотрин хлопець напився з Мелащиного кухля та розбив його. Кайдашиха вхопила Мотрин кухоль і теж розбила. Перебили одна в одної всі горшки й миски.

Мотря вдарила Кайдашиху в око, та розтерла кров, побігла у волость. Всі пішли до Кайдашів – Лаврін сидів на хаті, відривав Карпову частину. Громада присудила Кайдашам одірвати хату й розділити грунт пополовині. Мотрю посадили в холодну на два дні. Кайдашиха осліпла на праве око.

Взимку дві сім,ї почали потроху миритися. Спочатку діти почали бігати з одніє хати в іншу. Потім батьки, жінки через тин розмовляють. Разом орали поле.

Карпа обрали за десяцького. Загадував він людям на роботу йти. Не оминув і Лавріна.

Цілу зиму й весну Кайдаші прожили в ладу. Стару дражнили тепер “безокою економшею”. Настала весна. Меланка коло тину посадила огірки. Мотрин півень перескочив і виклював, всі кури перелетіли. Кайдашиха взяла палицю і влучила у півня, перебила ногу. Знову сварка. Увечері Лаврінів кабанчик побіг у Мотрину картоплю. Та упіріщила його по спині. Сварка. Знову Мотрин півень поліз в огірки – стара зарізала його й укинула в борщ. Старший Мотрин син побачив з горщика перебиту ногу. Мотря витягла півня, звеліла дітям упіймати Мелащиного півня. Другого дня загнала до себе кабанчика, і сказав Карпо братові: або півмішка картоплі віддавай, або кабана вони собі залишать.

Того ж дня Карпо і Мотря з кумом пішли у шинок, а їх діти відв,язали коня. Той скочий у Лаврінів город (у буряки). Мелашка з Кайдашихою завели коня у хлів. “Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати  Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти”. Сварка. Гвалт на все село. Карпо біг до хліва, стала назаваді мати, придушив її. Лаврін, Мелашка, Кайдашиха пішли у волость. Присудили Карпові 10 різок, або перепросити у матері і заплатити 5 карбованців. Він перепросив і між ними знову настав мир. Лаврін держав до хреста Карпову дитину. Минула зима. Літо знову принесло нелад. Почалося все за грушу, яка одійшла до Карпової половини. Та груша була Лавріна, бо він її в дитинстві прищепив, батько йому подарував – усі про це знали. Ось груша вродила. Лаврінові діти дізналися, що то батькова груша – баба намовила їх туди полізти та нарвати груш. Мотря побачила й побила дітей. Сварка. У волості вирішили, щоб урожай ділили навпіл. Але Мотря не погоджувалася.

Наступного літа груша знову вродила. Мотря била Лаврінових дітей. “Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім,ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша”.

Схожі записи

  • Rexar

    Молодцы! Побольше бы таких блогов!

  • Приємно, що задовольнили Ваші потреби.
    Звертайтеся.

  • читач

    дуже дякую за скорочені твори. ukrlitzno ви кращі!!!

  • Будь ласка!

  • мирон

    дуже сподобалось читати
    дуже дякую

  • Влад

    Дякую!

  • Владислав

    Здорово выручили, большое спасибо.

  • Melanka=)

    Дякую!
    А все діло в груші…))))))

  • Вибачте, а яка проблематика и ідея цього твору?допоможіть будь ласка!!!!

  • Карина

    Велике дякую.Нема часу прочитати повністю.
    У скороченому сподобалось і я все зрозуміла.
    Спасибі))

  • соломія

    гарне скорочення ..дякую

  • Тематична спрямованість твору — показ життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 року, змалювання дрібновласницького побуту селянської сім’ї після скасування кріпацтва.
    Головні проблеми твору:
    * проблема виховання
    * проблема батьків і дітей
    * проблема кохання та сімейного щастя
    * проблема багатства (збагачення)
    * проблема віри в Бога та додержання заповідей Божих
    * проблема народної моралі та авторитету в громаді
    Автор не вказує шляхів, якими можна запобігти цим конфліктам, але він так реалістично зображує жах індивідуалізму, егоїстичну обмеженість дрібних власників, що у творі гостро постає потреба перебудови суспільного ладу.

  • Вика

    Спасибо большое,очень помогли

  • Маша

    Дякую дуже за скорочений варiант,з економила час))))))))

  • Будь ласка!
    Звертайтеся за допомогою!

  • пасип за материал=)

  • Руслана

    Спасибо огромное, хоть и короткое содержание, но вы сумели полностью охватить характер героев и проблематику повести.
    Продолжайте в том же духе!

  • Виктория

    Очень понравилось сокращение.
    А какое содержание повести.

  • Спасибо большое,вы мне очень помогли.

  • Анриетта

    спасибо все понятно, доступно и к тому же очень быстро. и спасибо, что без ошибок.