Якось польський та угорський королі об’єднали свої війська й узяли в облогу славне місто Дорогобуж, запропонувавши його жителям здатися без бою. Якщо ті не підкоряться, їх буде знищено, а місто — спалено.
Посланець із Дорогобужа передав королям у відповідь бадилину з листям, схожим на ясенове, та з блідо-рожевими квіточками.
Здивувалися й замислилися королі, зібрали на раду мудреців. Ніхто не знав, що означає ця гілочка, лише один із радників сказав, що таке зілля горить і не згоряє. Взяв із багаття вогник, підніс до цієї рослини (а її було так багато навкруги!). У ту ж мить кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим вогнем. Ще через мить полум’я згасло, а кущ залишився неушкодженим.
Зрозуміли всі, що хотіли сказати захисники. І мовив угорський король польському, що ніколи вони не завоюють цієї країни, — треба повертатися додому.
Відтоді багато ворогів хотіли завоювати наш край, але щоразу поверталися ні з чим. А край зеленіє під синім небом, і рожево квітнуть кущі неопалимої купини — так звуть у народі цю рослину. Неопалима купина символізує незнищеність української землі та її народу.
Таку назву — «Неопалима купина» — має ікона Божої Матері із Сином на руках, яка захищає помешкання від пожежі та блискавки,
