Леся Українка В’язень

Леся Українка В’язень

Леся Українка

1871 — 1913

В’язень

 читати в повному обсязі

Сидить в темниці в’язень самотний
І скрізь блукає поглядом, смутний:
То по закуренім низькім склепінню,
То по стіні, по брудному камінню.
Над головою в нього розпустила
Нудьга свої широкі сиві крила.

А думка рветься в той широкий світ,
Його вкрива тепер весняний цвіт…
“Забудь той світ! міцна твоя темниця!”
І думка пада, мов підбита птиця.
Не плаче бідний в’язень, не ридає,
Сумний, понурий, край вікна сідає,

Перед вікном широка бита путь,
По ній чужі байдужі люди йдуть.
Хто йде, хто їде — на темницю гляне.
Холодний погляд!. Ох, як серце в’яне!
В темниці тут жива душа конає,
Ніхто про те не думає, не дбає…

Дорогою йде жінка молода.
Яка ж сумна, убога та бліда!
І на руках несе малу дитину,
Обгорнену в подерту сірячину.
Яка ж вродлива, гарна, мов картина.
Та безталанна вбогая дитина!

Побачив в’язень пару ту й зрадів
А тільки вид йому як сніг збілів.
Ox, ce ж його дружина молодая!
Ох, се ж його дитинонька малая!
“Здоров був, любий!” — жінка говорила,
А в голосі її сльоза бриніла.

Але весела й жвавенька була
І щебетала дівчинка мала:
“Ку-ку, ку-ку! а де ти? тут, татусю?
Візьми на руці, поцілуй Марусю!”
Здавалось, певне, бідному дитяті,
Що татко жартами сховавсь за грати.

А татко ручку доні цілував
І гіркими сльозами обливав.
“Ох, ти ж моє дитя кохане, рідне!.”
А жінка мовила: “Радіє, бідне-
Мале, — його ще лихо не діймає;
Вже другий день, як хліба в нас немає.

В неділю ще за той нещасний хліб
Останнюю худобу жид загріб,
Продав за довг остатнюю корову…”
І сльози жінці перебили мову;
До каменя холодного припала
І гірко, розпачливо заридала.

Мала дитина почала квилить
І стиха їсти в матері просить.
“Прощай!” — промовила понуро мила,
Дитину до віконця підсадила.
Татусь, цілуючи свою дитинку,
Невільничого хліба дав скоринку…

Він погляд свій услід їм посилав.
Ви і тепер не плакав, не ридав,
На очах в його сльози не блищали,
Вони на серце каменем упали.
І в’язень руки заломив з журбою:
“Навіщо ми побралися з тобою!.”

(1889)

Запис знаходиться в підрозділі вірші Лесі Українки.

Схожі записи

  • Леся Українка В магазині квітокЛеся Українка В магазині квіток Леся Українка 1871 — 1913 В магазині квіток  читати в повному обсязі В великому місті в розкішну теплицю Дівчина прийшла молода, Бо серцем почула весну-чарівницю, Шуміла весняна […]
  • Леся Українка Мій шляхЛеся Українка Мій шлях Леся Українка 1871 — 1913 Мій шлях  читати в повному обсязі На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала, А хто стрічався на шляху зо мною, Того я щирим […]
  • Леся Українка Весна зимоваЛеся Українка Весна зимова Леся Українка 1871 — 1913 Весна зимова  читати в повному обсязі Тихо i тепло, так наче i справдi весна. Небо неначе спалахує часом вiд мiсяця ясного свiтла, Мiняться бiлi хмаринки то […]
  • Леся Українка Тиша морськаЛеся Українка Тиша морська Леся Українка 1871 — 1913 Тиша морська  читати в повному обсязі В час гарячий полудневий Виглядаю у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце. Певне, се країна […]
  • Леся Українка Досвітні вогніЛеся Українка Досвітні вогні Леся Українка 1871 — 1913 Досвітні вогні  читати в повному обсязі Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні, широкії крила Погасли вечірні огні. Усі спочивають у сні. Всіх […]
Мітки , , , , , , , , , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.