Микола Костомаров Соловейко скорочено

Микола Костомаров Соловейко скорочено




Микола Костомаров

«Соловейко»

скорочено

короткий зміст

Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

 

Як гарно слухать, коли вніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенько!

 

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

 

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині…

Один біля могили сам

Співає на ялині.

 

Щебече він: не то співець

Віршами люб’язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

 

Затьохка він — не то біди

Оплакує людськії;

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

 

От застогнав, і от замовк…

Терликнув — вп’ять залився…

Не то співець в останній раз

Із миром розпростився!

 

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странний спів його людей

Уже не порушає.

 

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець — ніхто йому

З душі не кине квітку!

 

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало;

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

 

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава,

Де дівчина сиділа.

 

Загрузка...