Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

роки життя 1893—1933

Інші псевдоніми — Юлія Уманець, Стефан Кароль. Справжнє ім’я — Микола Григорович Фітільов.

Микола Хвильовий народився 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумської області) в родині ро­бітника. Навчався в початковій школі, в Богодухівській гімназії. Проте освіту здобував здебільшого самоосвітою. У 1914— 1916рр. воював на фронтах Першої світової війни, де саме в око­пах, серед солдатської маси, усталюються його демократичні, частково й більшовицькі симпатії. Перші поезії почав друкувати в 1917 р. («Шляхи мистецтва»), а далі — прозу. Був організато­ром збройної боротьби проти гетьманських військ на Харківщині. Був ініціатором, організатором і активним членом низки літера­турних організацій («Гарт», «Вапліте», «Пролітфронт»).

У столичному Харкові у 1921р. Хвильовий дебютував як поет, видавши поетичні книги: «В електричний вік», «Молодість». У 1923 р. окремим виданням вийшла славетна збірка оповідань «Сині етюди», наступного року — збірка новел та оповідань «Осінь».

Статтею «Про «сатану в бочці», або про графоманів, спеку­лянтів та інших «просвітян»» письменнику 1925р. розпочав зна­мениту літературну дискусію.

У 1927 р. Хвильовий разом з Яловим і Досвітнім виступив у пресі зі спокутувальним листом і вийшов з ВАПЛІТЕ. Протягом 1927—1930 pp. вийшли його «Твори в трьох томах». Узимку 1928р. Хвильовий поїхав за кордон, наступного року вийшла його поетична книга «Досвітні симфонії».

13 травня 1933 р. прогримів постріл, що обірвав життя Ми­коли Хвильового, одного з найталановитіших письменників XX ст. Сталося це ясного ранку в присутності М. Куліша, Г. Епіка, О. Досвітнього. Хвильовий грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірш М. Некрасова «Мужичок с ноготок», потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрілив собі у скроню. На столі залишив передсмертну записку: «Арешт Ялового (Михайла Ялового, першого президента ВАПЛІТЕ, на­передодні було заарештовано) — це розстріл цілої Генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не ро­зумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. Отже, як говорить Семенко,… ясно. Сьогодні пре­красний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Стра­шенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будів­ництво. Хай живе Комуністична партія».

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

І хоча самогубство дає можливість звинуватити людину в слаб­кодухості, але стосовно постаті М. Хвильового говорити про слабкодухість важко. Скоріш за все його рання трагічна смерть була своєрідним протестом, яким він хотів зупинити лавину ре­пресій, що насувалася.З виходом першої поетичної книги в 1921 р. постать Хвильо­вого відразу привернула до себе увагу, адже свою поезію він тво­рив у стильовій манері неоромантизму та імпресіонізму. Та все ж за творчим обдаруванням М. Хвильовий був прозаїком, він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично. Ерудиція і вроджений талант лідера притягува­ли до Миколи Хвильового сучасників. Він організував найпотуж­нішу літературну структуру — ВАПЛІТЕ, до якої увійшли ко­лишні члени «Гарту», «Жовтня», дехто з «плужан». Керівництво здійснювали М. Хвильовий, М. Яловий (президент) та О. Досвіт­ній. ВАПЛІТЕ об’єднала найталановитіших митців, які тоді меш­кали в Харкові (П. Тичина, Ю. Яновський, М. Куліш, М. Бажан, О. Довженко, М. Йогансен, О. Слісаренко, Ю. Смолич, Г. Епік, П. Панч та інші). У статусі та програмі організації йшлося про те, що її члени обирають вільний розвиток усіх течій і стилів, під­тримують талановитість і новаторство, високу професійну май­стерність, дбають про престиж української літератури. Шлях, обраний ВАПЛІТЕ, суттєво відрізнявся від того, що пропонувала українському мистецтву більшовицька ідеологія, а тому організа­ція відразу привернула до себе увагу партійного чиновництва. Недарма в пізніші, репресивні та «застійні» роки, сама лише на­лежність до неї вже вважалася серйозним обвинуваченням. Час появи на літературній арені ВАПЛІТЕ збігся з розгортанням най-гучнішої літературної дискусії 1925—1928 pp., яка мала об’єк­тивні підвалини-визначення сучасного стану і подальшого шляху розвитку українського мистецтва. Дискусія розпочалася зі статті М. Хвильового «Про «сатану в бочці», або про графоманів, спекулянтів та інших «просвітян»», опублікованої в додатку до газе­ти «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут» ЗО квітня 1925р. у відповідь на виступ автора початківця Г. Яковенка «Про критику і критиків у літературі». Статті й памфлети М. Хвильового були спрямовані проти масовізму і «червоної просвіти», що культиву­валися організацією «Плуг» на чолі з С Пилипенком, проти ху­торянської обмеженості та провінційності української літератури, сліпого наслідування нею російської літератури, засилля в ній графоманства і ремісництва у вигляді агіток. Саме М. Хвильовий категорично поставив питання «Європа чи просвіта?», маючи на увазі рішучий поворот рідної літератури на самостійний, вільний від будь-яких зовнішніх втручань і тиску, виеокопрофесійний шлях розвитку, її орієнтацію на «психологічну Європу», тобто найкращі здобутки європейського мистецтва. У розпалі літературної дискусії з’являються і цикли памфлетів Миколи Хвильово­го «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писариз-му» та стаття «Україна чи Малоросія?» (написана 1926р. стаття була заборонена і стала відомою читачеві лише в 1990 р.), в яких розкривалася, глибоко аргументувалася суть проголошених ним гасел орієнтації на «психологічну Європу», «геть від Москви», «романтики вітаїзму», «азіатського ренесансу». Стиль М. Хвильового-памфлетиста досить своєрідний, він і тут зостається не­повторним художником. Афористичність висловлених гасел, ба­гатство й розмаїтість метафоричної образності, історичних, літературних ремінісценцій, виваженість аргументації, поєднання пристрасних інвектив із тонкою іронією — все це риси індивіду­ального стилю, які дозволяють оцінити памфлети М. Хвильового як мистецьке явище.

Питання, порушене Хвильовим, було важливим для багатьох тогочасних письменників. Багато хто з них радо відгукнувся твор­чими пошуками. Відтак партійні органи забили на сполох. У 1926 р. у відкритому листі Й. Сталіна членам політбюро ЦК КП (б) У рішуче засуджувалися дії М. Хвильового й взагалі ваплітян. А в січні 1927 p., щоб урятувати ВАШЇЇТЕ, Хвильовий, Яловий і Досвітній виступили у пресі зі спокутувальним листом, вийшли з організації (тепер її очолили М. Куліш, Г. Епік). Але це був формальний вихід, про що свідчить подальша поведінка ко­лишніх лідерів — із початково обраного шляху сходити вони не збиралися. Після самоліквідації 1928р. ВАПЛІТЕ вони утворили організацію Пролітфронт — її гідну наступницю, видавали жур­нали «Літературний ярмарок» та «Пролітфронт». Дискусія, що починалась як літературна, переросла в політичну, чимало пись­менників після неї одержали ярлики ідеологічних ворогів, а най­перше — Микола Хвильовий. Хмари однієї з найстрашніших трагедій XX ст. вже збиралися над Україною. Наступала пора гір­ких поразок та розчарувань і для самого письменника. Перестає виходити журнал «Вапліте», а відтак припиняє існування й сама організація. Письменник змушений писати покаянні листи, кляс­тися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи (зо­крема статті, спрямовані проти товаришів по перу, як-от проти футуристів чи С Єфремова) гірко й сьогодні, та вони дають уяв­лення, в яку безвихідь «героїчного терпіння» був загнаний М. Хвильовий і його соратники. Вже 1929 р. сфабрикованим про­цесом СВУ започатковується доба масових репресій.

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

Перші збірки оповідань М. Хвильового «Сині етюди» та «Осінь» засвідчили його потужний мистецький талант, справили вибухове враження. Вони були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське, дали підстави говорити про майстра, який витворив у нашій літе­ратурі власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели.

Мрія і дійсність у його творах постають не в контрастних зі­ставленнях чи ідейному протиборстві, а в химерній сув’язі, що надає оповіданням і новелам Хвильового неповторної стильової новизни й свіжості. У збірках «Сині етюди» чи «Осінь» ми не знайдемо поетичного оспівування героїки революції, тут немає пафосного уславлення «борців за нові революційні ідеали», що можна було спостерігати в багатьох тогочасних ідеологічних «трубадурів». В оповіданнях «Мати», «Солонський яр», «Наре­чений», «Редактор Карк», «Синій листопад», «Кіт у чоботях», «Я (Романтика)» — складна революційна дійсність, якій най­більше пасують ключові слова: кров, смерть, насильство, траге­дія, сум, безповоротна втрата чогось по-справжньому вартісного. Там герої М. Хвильового постають не як переможці, які вже за­воювали світ, не як будівничі майбутнього якщо не для себе, то для своїх дітей, а скоріше як жертви цієї революційної дійсності. Гак, це нові герої, нові люди. То яке ж майбутнє чекає Україну з такими будівничими? — мало не в усіх оповіданнях підтекстово запитує сам себе й своїх читачів «переконаний комуніст» Микола Хвильовий. Так, за своїми політичними переконаннями він був українським комуністом. Саме в цьому полягала його внутрішня роздвоєність і трагедія. Адже він пізно зрозумів, що більшовизм і національна ідея — поняття несумісні. Микола Хвильовий во­ював за новий світ для своєї України і водночас стріляв у неї, як йото герой-фанат у новелі «Я (Романтика)» стріляє у власну ма­тір. Вічне протистояння добра і зла в цій новелі перенесено вдушу героя. Це протистояння викликає небезпідставну тривогу за світ і за людину в ньому новому світі. Новела є своєрідним попередженням про непоправну втрату на обраному шляху істинних цінностей, по-справжньому гуманістичних ідеалів. Бо чи ж мож­на виправдати найвеличнішими ідеями вбивство рідної матері? Так само, як брата, сина, взагалі людини? Та ще й коли ці ідеї проголошуються нібито заради її щастя та благополуччя! Така абсурдна логіка викликає в душі автора велике сум’яття, розпач. Новела у 20-х pp. передруковувалася кілька разів. Звичайно, ті, хто фанатично сповідували більшовицькі ідеї, спокійно сприйма­ли її основну кульмінаційну сцену і, певно, не засуджували вчи­нок головного героя, бо для них «мета виправдовує засоби». їх могло хіба що зворушити тільки те, що і перед смертю мати не думає про себе, її материнське серце розуміє сина-вбивцю і хоче полегшити його страждання: «Вона стоїть, звівши руки» і «за­журно дивиться» на нього, вона вкотре вже каже, що він, «(її мятежний син) зовсім замучив себе». Ця кульмінаційна сцена вражає непомітною, ненав’язливою силою гуманізму, людяності, справжніх буттєвих вартостей, силою, здатною побороти- зло в цьому світі.

Новела має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», яка може сприйматись і як своєрідний епітет, що несе в собі основну ідею твору. Пригадаймо, що «Цвіт яблуні» — новела М. Коцюбин­ського, в душі ліричного героя якої також тісно поєдналося боже, людське начало (тяжкі страждання батька над помираючою трьохлітньою Оленкою) і диявольське — підсвідомий інстинкт художника, який сприймає смерть дочки як матеріал для майбут­нього твору.

Ситуація в новелі М. Хвильового трагічніша, бо його герой сам мусить вибрати добро чи зло, шлях людяності, гуманізму, всепрощення чи круту стежку служіння абстрактним ідеалам. Шлях його вибору дуже тяжкий. Власне, в центрі авторської ува­ги і є душа ліричного героя, її страждання, розгубленість, безпо­радність, невміння вибрати єдино праведний шлях. Розповідь ведеться від імені головного героя («Я»), який керує батальйо­ном, що складається з «юних фанатиків комуни», і має розчища­ти з тилу дорогу революціонерам. Трагедія загострюється, коли головний герой усвідомлює, що він має зробити вибір: «Я — че­кіст, але я і людина». У новелі цей вибір звучить,-як вибір між добром і злом, світлом і темрявою. Кульмінаційним є момент, коли серед приведених до трибуналу «ворогів» герой бачить свою матір з символічним ім’ям Марія. З натовпу її слова: «Сину! Мій мятежний сину!» сприймаються як голос самої України. Це голос застороги щодо того «світлого майбутнього», яке може бути здо­бутим ціною вбивства власної матері. У непримиренній супереч­ності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синівська любов, синівський обов’язок перед матір’ю — і революційний обов’язок, служіння найдорожчій ідеї. Він намагається якось відстрочити фатальне рішення («я чекіст, але я і людина»), та весь попере­дній шлях моральних компромісів робить розв’язку неминучою. Герой перестає бути особистістю, яка сама розпоряджається власним життям і власними рішеннями, він стає гвинтиком і заложником могутньої системи.

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

Микола Хвильовий життєвий і творчий шлях

Такий непростий внутрішній світ письменника, роздвоєність його душі, яка виявлялась і усвідомлювалася ним поступово, на­кладали відбиток і на творчість, визначаючи її ідейно-стильові особливості. Прямим продовженням осмислення «непростих» для автора питань є повість «Сентиментальна історія» (1928р.). Його героїня Б’янка не хоче почуватися «зайвою» (якими є това­ришка Уляна, художник Чаргар) у цьому новому суспільстві. Вона є сильною особистістю, з тих, які приваблювали Хвильового. Б’янка шукає доріг не лише для своєї «вишневоокої України», а й для себе. Поступово вона прозріває, бачить «світовий барда­чок» довкола, розуміє, що те омріяне майбутнє (називає його «сентиментальною даллю») не прийде само собою, хоч би якими лозунгами проголошувалося, шляхи до майбутнього повинні про­лягати через істинні морально-етичні цінності. Поки що героїня їх не бачить довкола себе; люди, які оточують дівчину, живуть під тягарем страху, тому й наглухо зачиняються кожен у своїй нірці, намагаються кожен по-своєму порятуватися цим фатальним від­чуженням від незрозумілої дійсності. Б’янка мучиться «темною ніччю нашої дійсності»,»«придавлених» долею людей, але нічого змінити не може, її останній вчинок, яким завершується оповідан­ня, має символічний підтекст: в розпуці дівчина віддає не себе, а найчистіше й найвартісніше, що має в душі, заради налагоджен­ня гармонії між мрією та дійсністю. Але чи можливо це? Твір може бути прочитаний як життєпис втраченого покоління, тра­гічна історія безнадійних пошуків втраченого часу.

Крах комуністичних ідеалів, відсутність творчої свободи, на­сильство «казарменого соціалізму» і наближення «розстрілу цілої генерації», безкінечні звинувачення в «буржуазному наці­оналізмі» штовхнули Хвильового до самогубства. Куля в скроню була останньою крапкою в творчості письменника. Дуже при­кро, що впродовж багатьох десятиліть твори Миколи Хвильово­го були вилучені з читацького вжитку, не передруковувалися, не згадувалися в радянських історіях української літератури, а ім’я письменника було забороненим. І радісно, що сьогодні, хоч і постфактум, але ми маємо можливість почути застороги таланови­того митця, щоб ніколи не повторювати трагічних помилок ми­нулого.

Схожі записи

  • Микола Хвильовий Іван Іванович скороченоМикола Хвильовий Іван Іванович скорочено  Микола Хвильовий Іван Іванович скорочено короткий зміст Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за "вольтер'янство" (вільнодумство, […]
  • Микола Хвильовий Кіт у чоботях скороченоМикола Хвильовий Кіт у чоботях скорочено Микола Хвильовий Кіт у чоботях скорочено короткий зміст «Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жу­чок. Це так, а то — глухо. А от гаптувати — це яскраво, бо […]
  • Микола Хвильовий Я (Романтика) скороченоМикола Хвильовий Я (Романтика) скорочено Микола Хвильовий Я (Романтика) скорочено короткий зміст «ЦВІТОВІ ЯБЛУНІ» «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, […]
  • Микола Хвильовий (1893-1933). БіографіяМикола Хвильовий (1893-1933). Біографія Микола Хвильовий 1893-1933 Біографія Рано вранці 13 травня 1933 український літератор Микола Хвильовий зателефонував усім своїм друзям і запросив до себе додому, обіцяючи прочитати […]
  • Тести для самоперевірки. Микола Хвильовий. Життя та творчість.Тести для самоперевірки. Микола Хвильовий. Життя та творчість. Тести для самоперевірки Микола Хвильовий Життя та творчість ПИТАННЯ: 1. Справжнє прізвище письменника. Роки життя? 2. У якому році видруковано збірку, що підписано «Микола […]
Мітки , , , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.