Михайло Коцюбинський (1864 — 1913). Творчий шлях.

27 Июл
2010
Михайло Коцюбинський (1864 - 1913). Творчий шлях

Михайло Коцюбинський

1864 — 1913

Творчий шлях

За глибиною художнього аналізу суспільного життя і неповторною своєрідністю письма, Коцюбинський посідає чільне місце серед українських прозаїків 19 ст.

Три основні періоди творчості:

1 – 1884 – 1895рр. – характеризується боротьбою ліберальних і революційних тенденцій; подоланням ліберально-народницьких ілюзій, поступовим засвоєнням принципів реалізму, пошуками власної манери письма.

2 – 1896 – 1902рр. – позначений зміцненням революційно-демократичних переконань, утвердженням на позиціях критичного реалізму, виразно окресленими рисами художнього новаторства.

3 – 1903 – 1912рр. – письменник встановлює зв,язок з революційно-соціалістичною демократією, прокладає шлях до соціального реалізму, досягає вершин майстерності, створює своєрідний стиль, збагачуючи українську літературу в ідейно-тематичному, жанровому і стильовому відношенні.

В етюді “Цвіт яблуні” письменника цікавить основне питання естетики відношення мистецтва до дійсності. Сюжет побудований не на розгортанні зовнішніх обставин, а на тонкому аналізі реакції героя-митця на ці обставини, послідовному простеженні взаємодії внутрішніх порухів, що підсилюють вразливість художника. Засобами психологізованого сну Коцюбинський підтверджує правильність матеріалістичного розуміння природи мистецтва, органічність його зв,язку з життям

У творах 1903 – 1912рр. спостерігалось дальше розширення географічного діапазону, крім життя Наддніпрянської України, Гуцульщини (“Тіні забутих предків”), Криму з,являються картини з життя Італії (“На острові”) і відповідно образи трьох рідних націй.

Виходячи з умов нової дійсності, вирішує письменник проблему позитивного героя – це робітник, соціал-демократ, свідомі селянські демократи (Гафійка та Прокіп,  професійний революціонер Кирило (“В дорозі”), письменник готовий до революційної боротьби (“Intermezzo”)

Михайло Коцюбинський (1864 - 1913). Творчий шлях

Михайло Коцюбинський (1864 — 1913). Творчий шлях

Письменник розкрив взаємини класів, відчув і показав народження нової свідомості, максимально поглибив історичність і соціальність художнього зображення.

Третій період творчості почався появою оповідання “Fata morgana”, яке потім стало частиною повісті-епопеї з селянського життя.

Серед творів малої форми “Intermezzo” (перепочинок) посідає особливе місце. Прийнято називати це новелою, по суті ж , це лірико-драматична поема в прозі, написана у ключі своєрідної симфонії, а водночас і естетичний трактат, поданий у формі, що немає аналогів у світовій літературі, бойовий політичний памфлет.

Художнє надбання письменника виявляється у тому, що моральні і політичні ідеї, авторська тенденція, випливають з сюжету, композиції, стилю. У новелі автор дав найвищий зразок того, що можна зробити конкретно відчуттєвим зображенням. Природа в поемі виступає як символ вічної невмирущої краси. Пейзаж поданий через сприйняття героя і побудований на взаємодії відчуттєвих вражень. Життя на лоні природи заспокоює напружені нерви героя, якого втомило місто, постійна тривога і боротьба, трагедія поразки революційного народу. Наскрізним є образ сонця. Це твір політичний, направлений проти буржуазно-міщанської філософії життя. Письменник дав відкритий бій усим тим, хто перейшов на бік реакції, то був бій художника, що діяв засобами мистецтва. Назва твору відповідає змісту. Відчуття втоми, що охоплює героя є цілком природним. Герой здобув зі свого відпочинку нову наснагу, потрібну для революційних дій. Письменник пише про характерне явище суспільного життя періоду реакції, про інтелігенцію, яка мусила піднімати широкі верстви до свого рівня. У назві твору відчуваємо глибоке переконання письменника в тому, що “заспокоєння” досягнуте ціною крові є лише перервою між двома актами драматичної історії – поразкою революції 1905-1907рр. і наступною перемогою.  У новелі Коцюбинський веде непримиренний полемічний двобій з модерністською теорією незалежності митця від суспільства, доводячи, що чесний художник  ніколи не має права тікати від життя, зраджувати інтереси народу.

Ліричний герой протистоїть породженому до бою лютої самодержавної реакції типові інтелігента, зневіреного у революції, байдужого до інтересів народу. Чесність інтелігента, його вірність ідеалам революції письменник вивіряє судом мужика. Саме в образі мужика, який уособлює пригнічений народ, сконденсоване почуття авторського оптимізму. На нього покладає письменник надії як на творця історії.

Герой новели спочатку втікає від страшної дійсності, від столипінських кошмарів, несправедливих судів, шибениць, усього, хоче відвернути свій кінець. Героя охопили глибока душевна втома, депресія, бажання відгородитися від світу. З такими настроями протиборствує почуття нерозривного зв,язку з людьми, їхніми болями і стражданнями, і природою. Для героя природа стала не схованкою від суспільних борінь,  а джерелом фізичного і морального здоров,я, наснаги. Звідси увага до світу природи. Чарують гармонією барв, світла, звуків, пахощів експресивні пейзажі та малюнки. Вони змивають з душі бруд і сміття буденщини, втому, депресію.

Михайло Коцюбинський (1864 - 1913). Творчий шлях

Михайло Коцюбинський (1864 — 1913). Творчий шлях

Серед творів української літератури к.19-поч.20ст. про село повість FATA MORGANA” (“марево”) посідає особливе місце, бо в ній охоплений переддень революції і період її найвищого піднесення. У невеликому за розміром творі письменник зумів дати глибокий і всебічний аналіз “сільських настроїв” 90-х рр. Повість ця – найвидатніший злет творчості М.Коцюбинського, один з найвидатніших творів, присвячених зображенню життя і боротьби селянства за землю і волю.

Задум повісті виник під впливом селянських рухів поч.20 ст. Перша частина повісті написана 1903 р., друга – 1910 р., третя – незавершена.

Назва повісті з підзаголовком “З селянських настроїв”  втілює віковічну мрію безземельного і  малоземельного селянства про землю годувальницю, його пристрасне бажання обробляти її своїми руками, прикрашати своєю працею; мрія, що на короткий час перетворилася у життя і крах цієї мрії при наступі реакції. Це реалістична соціально-побутова повість. Головний конфлікт – це боротьба трудящих під проводом робітника Марка Гущі проти панів, куркулів за землю  і  волю.

  • Експозиція – це знайомство зі злиденним життям  Андрія і Меланки, Хоми Гудзя.
  • Зав,язка – приїзд Гущі в село, зображення класових суперечностей між сільською біднотою і панами.
  • Розвиток дії – життя родини Воликів, анархічні дії Хоми, революційні події.
  • Кульмінація – страйк, мітинг, демонстрація, конфіскація поміщицької землі.
  • Розв,язка – розправа куркулів над повсталими селянами.

До найвизначніших образів навіть у світовій літературі належать образи Маланки та

Хоми.

Маланка – живе втілення кровного зв,язку селянина із землею. Обдумуючи образ героїні, письменник занотовує такі слова: “У Маланки такий інстинкт прив,язання до землі, як у ластівки до будування гнізда.” Земля для Маланки – найдорожчий скарб. Зміст життя вона бачить у праці на землі. Маланка страждає не стільки від нестатків, як від свого людського безправ,я, бо в її душі – гордість трудівниці. Вона живе тільки у двох світах: у реальних буднях – де злидні, наймитська праця, страх за дочку – відданицю, сварки з чоловіком: і вимріяному світі – куди приходять мрії про щастя праці, коли хоч не на власній ниві, то на Гафійчиній.

Урізних виявах постає перед нами соціальна та інтелектуальна самореалізація селянина у повісті. У Підпари основна мета життя – збагачення задля збагачення. В Андрія Волика вона замикається роботою на фабриці і кухлем пива. Хома – уособлення сили і слабості революції 1905 – 1907рр. Він готовий був “палити, нищити, руйнувати все те, що ссало людську кров”. Саме революція в повісті трактується як “мужицьке свято”, могутня сила, що перетворєю маси з юрби в народ, як джерело оновлення й збагачення духовних і моральних сил людини.

Повісь насичена неповторним духом бурхливої, трагічної, багатої подіями доби, її настроями, ідеями. У ній представлені всі прошарки українського села. Ця повість нового типу, яка синтезувала досягнення побутового реалізму із здобутками нової реалістичної школи письма.

І-й період творчості (1884 — 1895)

Оповідання “Андрій Соловійко” або “Вченіє світ, а невченіє тьма” (представник селянства, тяжкого убогого життя, вирвався у місто до Степана Жука (студент), починає вчитися і стає іншою людиною)

Освіту письменник розглядав, як єдиний спосіб поліпшення життя народу, це свідчить про те, що на погляди Коцюбинського великий вплив мають нородницькі ідеї.

Оповідання “Харитя”. Високо оцінив Панас Мирний : “У такій невеликій приповістці та такого багато сказано та й як сказано – чистою, як кринична вода, народною мовою, яскравим, як сонячний промінь, малюнком.”

Оповідання “Ціпов,яз”. Автор зосереджує увагу на зародженні класових суперечностей у середині селянських мас (конфлікт між братами: бідняком-наймитом Семеном і майбутнім куркулем Романом). Розкривається конфлікт як типовий процес 80-90х рр. Тему краху ілюзій селянства автор яскраво вимальовує у творі, бо “прошеніє оставлено без послєдствія”. Чимале місце посідає аналіз внутрішнього життя головного героя. Вноситься психологічний і символічний момент у пейзажні малюнки.

Михайло Коцюбинський (1864 - 1913). Творчий шлях

Михайло Коцюбинський (1864 — 1913). Творчий шлях

Казка “Хо” є найвищою точкою ідейних суперечностей письменника, після неї починається остаточний розрив з ліберальним народництвом. Письменник викриває нікчемність лібералів і показує як панівні класи намагаються прищепити людині страх, щоб тримати її в  покорі. “Хо” – це є алегоричний образ страху. У цій казці Коцюбинський створив чудові пейзажні малюнки, підпорядкувавши їх ідейному задуму. Картина сходу сонця відтіняє основну ідею твору, неминучість перемоги світла над темрявою, добра над злом. Казка закликає нас не боятися трухлявого Хо, мужньо стати на захист інтересів трудящих, утверджує віру в те, що прийде час “коли сміливість візьме верх над страхом”.

Оповідання “Для загального добра”(1895) – автор розвінчує ліберально-культурницькі погляди народницької інтелігенції і показує ідейний крах теорії малих діл. Головними героями є Замфір Нерон, його родина.

Ранні твори відбивають процес становлення реалізму, літературної манери письма.

ІІ-період творчості (1896 — 1902)

Був періодом  настирливих ідейно-художніх пошуків письменника. У творах поглиблюється критика ліберального народництва (“Лялечка”); тема робітничого класу (“По-людському”); виступає ідея непримиренності у класовій боротьбі (“Дорогою ціною”); посилюється інтерес до інтернаціонального життя (життя татар – “В путах шайтана”, “На камені”).

Коцюбинський утверджується на позиціях критичного реалізму. У творах 1896 – 1902рр. спостерігаємо певну стильову строкатість, тобто є використання традиційних і новаторських засобів письма.

“Лялечка” – головна героїня – образ вчительки Раїси Левицької. Письменник показав всю жалюгідність і приреченість “малих діл”. Автор разом із сатиричними рисами надає їй рис специфічно-фахових, цим самим прагнув показати і поховати легенду про “друзів народу” як героїв часу. Висміюючи ліберальну ідеалізацію, ставлячи героїню перед суворою правдою, письменник розвінчує її народолюбство. Життя Раїси – це історія нещасної жінки, що не знайшла свого місця, не здобула щастя. Тому сатиричне змалювання вчительки пройняте гіркотою, сумною іронією.

“Дорогою ціною”(1901) – автор взяв традиційну сюжетну схему (втеча кріпаків у далекі села), але повертає  цей сюжет по-новому, насичуючи оповідання сучасним змістом, надає героїчного звучання. Коцюбинський утверджує ідею непримиренності класових інтересів і нездоланності народної боротьби. У художньому прийнятті автора поневолене селянство – це уже не віл у ярмі, а  “дикий тур”, знесилений, овіяний степовим вітром  і невтраченим іще смаком до волі. Вперше в українській прозі виникає образ мужньої жінки-втікачки, яку лише смерть може зупинити на шляху  до мети (Остап і Соломія).

Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”, написані влітку 1912 року, — останні твори Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Минуло більше року, як землетрус обернув італійське місто Мессіну на купу каміння, але на руїнах знову відроджується життя у всій земній красі – такий закон природи.

Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності життя. Слова письменника про агаву: “Вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти”, — мають глибокий філософський зміст. Письменник розвінчує все те, що опошлює життя, нівечить людські сподівання. Він захоплено малює картини капрійської природи, з любов,ю говорить про простих трударів, що живуть на острові.

Новела “Цвіт яблуні”. Автор підносить проблему відношення мистецтва до дійсності, проводячи думку, що творчість повинна правдиво відбивати дійсність. Виступив проти декадентського прославлення смерті. У новелі  звучить віра в силу життя. Мертве тіло коханої дитини стає для батька – підсвідомо, незалежно від його відчуттів – чимось чужим, далеким. Він безмежно любить свою  дитину, але ж не оце мертве, безвільне тіло, а те живе, рухливе, що лишилось у його пам,яті. Так стверджувалася думка про зверхність життя над смертю. Звідси оптимістичне звучання твору, хоч усе в ньому сповнене великої і чистої печалі.

Майже кожен із творів Коцюбинського – своєрідна казкова квітка. Його розум, емоції постійно були спрямовані на відбір найвідповіднішого слова, вишуканих тропів, милозвучної фрази

Схожі записи