Олесь Олександр життєвий та творчий шлях

Олесь Олександр життєвий та творчий шлях

роки життя  1878—1944 р.р.

Справжнє ім’я — Олександр Іванович Кандиба. Інший псевдонім — В. Валентин.

Олександр Олесь народився 5.12.1878р. у м. Білопіллі, в то­дішнім Лебединськім повіті Харківщини. Його дід по матері орен­дував  великий панський маєток у селі Верхосулі, на північнім краю українського степу, тут прожив свої молодечі літа Олесь. Батько працював на рибних промислах у Астрахані, утопився у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома дітьми повернулася до рідного містечка. Тут майбутній поет за­кінчив початкову школу й двокласне училище, а з п’ятнадцяти років продовжив навчання у Дергачівській землеробній школі на Харківщині. Там Олександр брав участь у випуску рукописного журналу, в якому почали з’являтися його перші вірші. Потім Олесь навчався на агрономічному відділенні Київського політех­нічного інституту, якийсь час працював на Херсонщині.

У 1903р. він став студентом Харківського ветеринарного ін­ституту. Здобуті знання пізніше забезпечували молодому тонкому лірикові можливість заробляти на хліб працею ветеринарного лі­каря на Дарницькій скотобойні. У цьому ж році поет побував у Полтаві на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському, зу­стрівся з Борисом Грінченком, Лесею Українкою, Михайлом Ко­цюбинським, Володимиром Самійленком, що справило на нього велике враження і певною мірою визначило його шлях в україн­ській поезії. .

У 1905р. Олександр вперше публікується (в альманасі «Ба­гаття»). Саме на цей час революційного піднесення визвольного руху припадає становлення поета.

У 1907 р. на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького під псевдонімом Олександр Олесь вийшла перша збірка «З журбою радість обнялась» при сприянні відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодо­го автора). Творами талановитого поета-лірика захопилася осві­чена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань.

У 1909р. вийшла збірка «Поезії» (поет мав намір її назвати «Будь мечем моїм»), у 1911 р. — третя збірка «Поезії».

Подорож Гуцульщиною у 1912р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в Криворівні, він із захва­том згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у до­лину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви.., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття… Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси. Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського на­роду.

У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в Казку»/ у 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В до­лині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов’язану із зображенням морських пейзажів.

Поет радісно чекає повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення на­роду. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, який згодом стане відомим поетом під ім’ям Олег Ольжич, Олек­сандр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України підніма­лися у кожну епоху на священну боротьбу:

Земля розступилась! І з праведних трун Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!

/ з Волі знімають кайдани міцні. І слізьми співають щасливі пісні.

У 1914р. виходять «Драматичні етюди. Книга IV», у 1917р. поет видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійнос­ті. Ліричний герой віршів циклу схвильований бурхливими поді­ями будівництва української державності, йому не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце сво­боди. Поет підносить хвалу рідній землі, Образ України асоцію­ється в його творах з образом матері, яка скликає синів «під ко­рогви», благословляючи їх на боротьбу за свободу. Як і Павло

Тичина в поемі «Золотий гомін», Олександр Олесь передає все­народну радість визволення з імперського ярма.

Але трагічна доля випала українській революції: молоду укра­їнську державу душили зовнішні інтервенти, роздирали внутрішні суперечності. Політична неписьменність і національна затурка­ність мас приносять поетові гірке розчарування.

У 1919р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім пе­чаль мою» (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся:

Душа розірвана, як рана.» Бальзам далеко так, як сонце, А сонце, сонце, як і щастя. Там, там, лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози»)

Осмислюючи складну долю України, поет часто звертається до історії, він багато пище про міжусобиці княжої доби, які при­звели до занепаду Київської Русі. Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збір­ка «Минуле України в піснях», видана 1930р. у Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933р. в Украї­ні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Отже, в еміграції (1919 — 1944) Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою…» (1923) «Поезії. Кн. Х»( 1931).

Тяжкими були останні роки життя поета. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, де перебував Олесь, угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У ве­ресні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покида­ють тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнаклобуваву Києві, мріючи про віднов­лення української державності. Та боротьба була нерівною: на­цисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенхаузен. Так передчасно обірвалося життя ві­домого вченого-археолога і талановитого поета Ольжича.

22 липня 1944 р. Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі..

Багато творів Олесь написав для дітей: «Ялинка», «Поєди­нок», «Рак-рибалка», «Вовченя»,. «Іменини», поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за українськи­ми народними казками. Відомий Олександр Олесь і як перекла­дач: казки В. Гауфа, «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло,, арабські казки, та інше. Він є автором драматичних творів «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Ніч, на полонині».

Добірка віршів .«Минуле України в піснях. Княжі часи» була створена поетом: восени 192,0 року, коли Українська Народна Республіка зазнала поразки. Ці вірші є поетичною оповіддю про минуле українського народу, про князів Київської Русі, про їхню мудрість, любов до рідної землі, хоробрість та мужність.

Олександр Олесь ніколи не стояв осторонь тих процесів,, які. від­бувались у його країні, навіть перебуваючи в еміграції. Виступаючи, в передреволюційній атмосфері» в лавах молоді і разом з нею відчу­ваючи, всім своїм єством! приливи й відливи революційної енергії, поет свідомо хотів віддати своє слово в службу революційному від­родженню, свого народу «О слово! Будь мечем моїм!»,— пише він в поезії: 1907р. Слова: «Будь мечем моїм» Олесь хотів поставити й заголовком своєї другої, книги,, що. містила поезії 1907 і 1908 p., в котрих особливо сильно відбивались громадські настрої. Але в то­дішніх цензурних умовах такий заголовок був неможливий.

Трагедію революційного проводиря і маси-юрби з її інерцією і вульгарним скептицизмом або. так званим здоровим розумом, глибоко відчувши: її в тодішніх відносинах, поет відтворив у своїй драматичній поемі «По дорозі в Казку», найбільшому і,, мабуть, чи не найкращому своєму творі, написаному у 1912 році. В-сим­волічнім образі шукання стежки в глухому лісі Олесь зумів про­зоро й сильно представити складний шлях пошуку ідеалу життя, з гіркотою демонструючи трагічну суперечність між духовністю, мрією і жорстокістю,, прагматизмом, обмеженістю пригніченого лихом: натовпу; переходи, до віри й обожнювання вождя під його самопевним покликом; короткий революційний пафос і раптовий упадок при перших проявах слабкості й вагання «вчителя». Без­перечно, такий сюжет не може не викликати асоціації з поемою І. Франка «Мойсей», де ізраїльський народ, шукаючи шлях до обіцяної Богом землі, також легко зрікається свого лідера, втра­тивши віру в світле майбутнє.

Через кілька років Олександр Олесь ще раз звернувся: до цієї теми, що, глибоко його займала,— в гарній поезії «Ле­бідь», де знов-таки символічно показав поводиря, який тільки ціною власної крові зумів відкрити своїй «зграї» шлях до «світ­лого майбутнього»:

На болоті спала зграя лебедина, Вічна ніч чорніла, і стояв туман… Спало есе навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран…

Але невірним було б вважати, що лірика Олександра Олеся складається суто з поетичних творів суспільно-політичної темати­ки. Адже його пейзажна та інтимна лірика варта не меншої уваги, ніж громадянська. Твори поета декламували гімназисти й студенти, на літературних вечірках, а відомі композитори Микола Лисенко, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич клали їх на музику. Так, ьаприклад, поезія «Чари ночі» стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов’ї!». Вона сприйма­ється як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єд­ності життя людини та природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно ше­лестить, траві струмок воркоче», природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя тільки «єдина мить». А звідси й заклик забути хоч на якийсь момент «сум, думки і горе», влити струмінь власної душі в буйне, «шумляче море» життя природи.

В поезії «Любов» автор майстерно розкриває внутрішній світ закоханого юнака, вдається до різних прийомів, щоб передати гли­бину його переживань. Блакитна ніч така неповторна, бо, як уяв­ляється юнакові, чекала на прихід його коханої. Герой перекона­ний, що прозора «срібна мла», якою все оповите, не випадкова, адже «ніч ясна убралася для тебе, для тебе й срібло розлила».

Отже, Олександр Олесь — неперевершений автор інтимно-особистісних та громадянських мотивів, один з найкращих продо­вжувачів справи Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших корифеїв української літератури.

Схожі записи

  • Олесь Олександр біографія скороченоОлесь Олександр біографія скорочено роки життя 1878 — 1944 Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище — Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський […]
  • Ліна Костенко життєвий та творчий шляхЛіна Костенко життєвий та творчий шлях  Ліна Костенко рік народження 1930  життєвий та творчий шлях  скорочено Основні твори: Драматична поема «Сніг у Флоренції», «Дума про братів не-азовських», роман у віршах «Маруся […]
  • Леся Українка життєвий та творчий шляхЛеся Українка життєвий та творчий шлях  Леся Українка 1871 — 1913  життєвий та творчий шлях  скорочено ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», поема «Давня казка», драма-феєрія «Лісова […]
  • Олександр Довженко життєвий та творчий шляхОлександр Довженко життєвий та творчий шлях  Олесандр Довженко 1894 — 1956  життєвий та творчий шлях  скорочено ОСНОВНІ ТВОРИ: Кіноповісті «Земля», «Україна в огні», автобіографічна повість «Зачарована Десна», новели «Ніч перед […]
  • Микола Куліш життєвий та творчий шляхМикола Куліш життєвий та творчий шлях  Микола Куліш 1892 — 1937  життєвий та творчий шлях  скорочено Основні твори:  Драма «97», трагікомедій «Отак загинув Гуска», «Мина Мазайло»; «Маклена Граса», «Патетична соната», […]
Мітки , , , , , , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.