Степан Васильченко Талант скорочено

Степан Васильченко Талант скорочено

Степан Васильченко

Талант

скорочено

короткий зміст

В селі К. згубила себе з романтичного причинення церковна

хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик

позрікся.  Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я,

поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція.

                                           (З газетної хроніки)

 

Тихо в моїй кімнаті. Сиджу я (вчитель), зігнувшись над своєю торбою, переглядаю папери.

Ходжу кругом школи, вертаюсь до дверей. Вийшов сторож, показав мені квартиру. Поламаний стіл, два стільці, ліжко з трухлих дощок змайстроване. «Ні, ні, не буду тут я довго, сюди – на час».Ранок. Щось стукає у двері – тутешній дяк Запорожець. Говорить, що прийшов попередити про попа, «…якомога дальше од його; тільки путня людина прибуде в село – з’їсть».  Дістав пляшку, але я сказав, що не п’ю і не буду. Дяк неймовірно подивився — як це, козак — і не п’є. Потім ображено підвівся й сказав, що, певно, вже хтось наговорив на нього. Ну та нічого, плакати не буде… І пішов.

Андрій Маркович, старший учитель у школі, — рудий, кремезний паруб’яга… Людина занадто практична, ретельно акуратна, хитренька, до всього допитлива. Не припав він мені спершу до душі. До мене він теж поставився зразу, віри не доймаючи: репутація невпокійного вчителя, що про неї  якось він уже довідався, викликала в нього рішучу собі догану. Але він дедалі лагіднішим ставав, шукав зустрічі. Одного разу запитав, чому я так багато читаю. «Маю думку держати екзамен на атестат зрілості…» (в університет вступити). Андрій сказав: «… Я теж маю сміливість… нахабство колись спробувати і собі продертись в університет». Ніколи я не сподівався знайти в цьому селюкові такої гарячої жаги до науки. Здалося, щось тепле, рідне почув я у ньому.

Степан Васильченко Талант скорочено

Степан Васильченко Талант скорочено

На якесь свято познайомився і з нею, з Тетяною. Прийшла до Андрія Марковича по книжки. Я багато чув про неї. «…Дівчина вчилась у городській школі… в голові вітер… Співає  в церковному хорі. Заводить любощі з регентами і з  сільськими писарями. О.Василь бере її за помічницю в церковній школі… Охоча до жартів, до вигадок…»  Коли я її побачив, то все, що про неї говорили загубилося одразу. «На мене пильно дивились цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу викликали в мене якесь хвилювання… Висока, ставна, аж ніби понижчала стеля од неї в кімнаті… Коса біляста… Щось невпокійне на обличчі…»

Грає дівчина в театрі. Андрій говорить, що Тетяна Гнатівна «взялась було готуватися на  вчительку – через тиждень покинула…»

Вона почала співати. У неї був сильний,  чарівного тембру голос. Андрій Маркович  сказав: «…Тетяна, золото! Може, з нас щось  вийде, може, з нас люди будуть, давайте учитись!»

Степан Васильченко Талант скорочено

Степан Васильченко Талант скорочено

Почалася робота в школі. Стали сходитися вечорами то в нашій школі, то  в Тетяниній. Було більше  жартів  та реготу, ніж того вчення. Робота була тяжка в школі, все ж жили без суму.

Стоїть у моїх спогадах один вечір. Побачив на піску коло брами дві тіні: одна – о.Василь, інша – Тетяна. Побачивши мене, розійшлися. Тетяна сказала: «Ой, який він мені огидний та бридкий, то я вам і сказати не можу… Доведеться, мабуть, покинути свою школу…»

Жили осінь, жили й зиму. Весна. Два тижні вже не бачили Тетяни – прийшла. Зайшла до класу, сказала, що в театрі збираються ставити «Наталку Полтавку», вона – Наталка, а я мушу грати Петра.

Дотягнули до іспитів, школа стала порожньою. Надійшов час, коли ми, ще по давній наші умові, мусили щиро взятися до своєї підготовки. Згадали про Тетяну (давно не бачили). Переказували їй – не прийшла. Зрештою Андрій довідався, що й панський маєток наїхали з Києва гості, між ними – небіж пані, студент. Збирає парубків та дівчат, лагодить хор, будує на панському подвір’ї театр для народних вистав. Тетяна там днює й ночує. Ми ж каменем на все літо сіли за книжки. Ніхто до нас не заходив, лише Запорожець, лежав, курив, брав підручники.

Одного разу прийшла Тетяна – очі сяють. Розповідала, що гості зі столиці  після спектаклю  вітали її і говорили, що у неї – талант. «Обіщали в город  одвезти… учитись…».  Лідія Віталіївна (попечителька багатьох шкіл у повіті) обіцяла допомогти. Ми розмовляли про те, як  будемо колись культуру на  села приносити. «Марили, вірили, раділи…»

Степан Васильченко Талант скорочено

Степан Васильченко Талант скорочено

Декілька днів Тетяни не було. Надвечір мчали пани фаетоном,  між ними вона, як квітка. Мов і не знає нас.

Пішли на репетицію в театр, вона одвертається, ніби чогось нас соромиться. У селі почали говорити, що зв’язалась вона з паничем, «по житах волочиться». «Не дурно Гнатиха дочку в шавлії купала – знала, для кого кохала», — говорили люди.

Одного вечора сів на чийсь сніп, поруч сів Андрій. Він розповів, що трохи не  згоріла Тетянина школа… Тетяна з паном  там були, запалили свічку, та впала на якісь папери. Андрій говорить, що йому шкода Тетяни, «…добре, коли знайдеться така добра душа, що візьме її покриткою, а як ні, що тоді?» Мені здалося, що за ту добру душу він потайки має  себе, і моє обурення росте через край.

У селі як день, то й новина: хтось вночі обмазав Тетянину школу дьогтем. «Ворухнулась зла радість: гидко, проте… цього й треба було сподіватися…».  Сторож розповів, що  пані всіх порозганяла і театр забила. Панича в город одіслала, а Тетяну вигнала з двору. Дівчина ж забрала в матері зі скрині скільки було грошей та подалася  в місто за паничем. Мені «боліло – був радий – так і треба».

Минуло днів зо три. Зайшов уранці до Андрія, у нього якась жінка з села – Тетянина матір. Розповіла, що повернулася дівчина. Не спить, не їсть, говорить, що їй світ спротивився. У колодязі топилася. Мати просить, щоб ми з нею поговорили. Ввечері пішли до Тетяни. Вона осміхалася в’ялою, блідою посмішкою. Щось нове на обличчі, очі чужі. Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, з лиця спала. Ходить глухими вулицями.

На селі стало тихо. Переговорили люди, вирішили – схаменулася дівчина. О.Василь і той пом’якшав, дозволив у хорі співати. Думалось: затихне лихо.

І досі перед очима народний театр із забитими дверима. «А про те, що зчинилось  на тому меду в селі Ярках на другу пречисту, далеко прогула луна».

У церкві співав хор, серед них Тетяна. Лице її сяяло. Вона, здавалося, росла. Виступила наперед, запишалася. Здавалося, розступилися стіни. «Оце, мабуть,  і є той самий талант…».  О.Василь гнівно зупинив її: «…Артистів мені не треба…». Вигнав дівчину  з храму. Після цього люди не розходилися, зібралися на цвинтарі, говорили про те, що піп був не правий, коли принизив дівчину. До них підбігла Гнатиха, сказала, що скриня одімкнена, а дівчини ніде немає. Почали шукати, але почули крики. Біля театру махали хлопці.  Дівчина повісилася. Всі побігли до панського двору. Ховали ґвалтом. Одібрали ключі у титаря, одімкнули церкву, взяли мари, корогви. Принесли тіло до попових воріт. Батюшка сховався, вікна, двері були зачинені. Всі стали на коліна, попрощалися з небіжчицею, пішли по домівках. «Тільки осіннє сонце забавляло покинуту дівчину, як дитину…»

До о.Василя наїхали з міста урядовці чинити слідство. Приїхав  призначений у школу новий учитель. Всіх людей, що були на похороні, тягнули на допит.

Одного вечора грали в карти з Андрієм. Вийшли на двір. Почули, як хтось гукає – це п’яний дяк Запорожець загруз у болоті. Зайшов до нас, розповів, що вступив в інститут і покинув.

«Розмовляли довго-довго. Про Тетяну, про її долю… Про долю  того кращого цвіту народного, некоханого, дощами неполиваного, що гнеться з торбами, сонцем запалений, смутний, скрізь позамиканий брамами мурованих шкіл».

Схожі записи

  • Васильченко Степан ТалантВасильченко Степан Талант  В селі К. згубила себе з романтичного причинений церковна хористка. Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір'я, поставили перед […]
  • Степан Васильченко біографія скороченоСтепан Васильченко біографія скорочено  Степан Васильченко 1879 — 1932  біографія  скорочено Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника. […]
  • Іван Франко Іван Вишенський скороченоІван Франко Іван Вишенський скорочено  Іван Франко  Іван Вишенський  скорочено короткий зміст Під безхмарним небом у синьому морі височить зелена Афонська гора. Здається, що вона спить: не оживляють її ні спів, ні сміх, ні […]
  • Микола Куліш Мина Мазайло скороченоМикола Куліш Мина Мазайло скорочено Микола Куліш Мина Мазайло скорочено короткий зміст ПЕРША ДІЯ До Рини прийшла подруга Уля, і та їй повідомила, що брат Мокій збожеволів від української мови, мріє до прізвища Мазайло […]
  • Юрій Федькович Три як рідні брати скороченоЮрій Федькович Три як рідні брати скорочено  Юрій Федькович  Три як рідні брати  скорочено короткий зміст І Іван Шовканюк — головний герой повісті, згадує своє життя, як його, двадцятилітнього хлопця, забрали в цісарську армію. […]
Мітки , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.