Юрій Клен Прокляті роки

Юрій Клен Прокляті роки

Юрій Клен

1891 — 1947

Прокляті роки

 читати в повному обсязі

Недаром многих лет
Свидетелем Господь меня поставил
А. С. Пушкин
Частина І

Якась смутна і невесела осінь
Зійшла, мов помаранча золота,
Над Києвом, і олов’яні оси
Дзижчали і співали з-за моста,
Де вітер заплітав березам коси
І цілував в розтулені вуста.
(О спогади терпкі і непотрібні
Про ті роки жорстокі і безхлібні!)

Як прикрашали чорні грона дір
Оту струнку червону колонаду,
Той almae matrіs царственний ампір!
І в пустку Миколаївського саду
Збирались слухати музику зір
Між сивих хмар махорочного чаду
Стрункий убивця, злодій та естет,
І вірш модерний там читав поет.

Високий цар в застебнутім мундирі,
Чиїм ім’ям наречено бульвар
(Щo декабристам виніс грізний вирок),
Зслизнув з підніжжя вниз, і бруду шар
Укрив його; вже місяців з чотири
Валявся там і лічив кроки пар.
Відбиту голову котили діти
І в царський тулуб лазили смітити.

Ночами заграва тривожних днів
Лягала злотим відблиском на бані.
Шалений велетень в лісах ревів
І рвав повітря на шматки багряні.
Вже й полюбивсь мені джмелиний спів,
Що в небесах вирощував герані,
Та маму ніжно зводив я в підвал,
Ховаючи від тих вогненних жал.

О, златоглавий мій! Не раз голота
Татарськa пила твою чисту кров,
Не раз знущалася з твоєї плоті,
Та духу твого варвар не зборов.
Невже ж навік зчорніла позолота
Тепер ніким не пещених церков,
Що викохані мудрістю варяга,
І висушила горло вовча спрага?

Та чи ж не кращими були ті дні
Без дрів, і без електрики, й без хліба,
Коли ввижались марева ясні,
Аніж тепер, коли душа в нас ніби
Тріпоче й б’ється на безводнім дні!
Так піймана гачком нехитра риба
На мотузку, протягнутим між зябр,
Танцює те, що зветься danse macabre.

Тоді ж поет не звався ще “холуєм”
І за пайок не продавав свій хист,
Як той альфонс, якого ми вшануєм,
Петлю йому скрутивши із намист.
Так, ми минуле ідеалізуєм,
Хай світиться воно як аметист!
Тоді в кларнети ще трубив Тичина
І кликав Рильський в сині далечини.

Блажен, хто гордо кинув рідний край
І з посохом в руці пішов шукати
На чужині незнаний дальній рай,
Куди веде його весна крилата.
Та тричі той блажен, який за чай
І хліб теж не схотів себе продати,
Але, минаючи тропу розлук,
Зостався, щоб зазнати хресних мук…

Пригадую підвал чеки в Полтаві,
Де я колись години три чекав.
Лилось крізь шиби світло золотаве,
І я затерті написи читав
На вапні стін… Ніхто у книгу слави
Тих смертників імена не вписав,
Щo звідси тим, яки живуть на світі,
Свої останні креслили привіти:

“Чекаю розстрілу. Петро Палій”. —
“Сьогодні вмру за тебе, мій народе.
Іван Манзюк”. — “Кінець. Нема надій.
Прокляття шлю катам. Василь Макода”.
“Живіть і не зрікайтесь гордих мрій,
О ви, кому ще світить сонце вроди.
Михайло В’юн”. — “ Марусі мій уклін.
Іду на смерть. Манюра Валентин”.

Високий мур чекістської в’язниці
Тоді мене на місяць поріднив
З гуртком людей, що в них серця, як птиці,
Летіли до невиданих раїв,
Дарма, що смертний холод їм в зіниці
Уже блакитну вологкість улив.
Було нас шістдесят, і наші співи
Цвіли…як у саду куркульськім сливи.

Здавалось, що спадала з душ кора
І сріблилася біла древесина,
Коли, мов грім, лунало “Не пора”
І в такт здригалися в’язничні стіни:
Веселий бог випліскував з відра
Злотавий плин, чистіший від бурштину.
Та завжди вправи ті, мов чорний квіт,
Урочисто вінчав нам “Заповіт”.

О, чи ж не всякий з нас усе що схоче
Сповиє в найліричніший туман
І в найбридкішому знайде уроче?
Тож на обід нам ставили казан,
В якому плавали волові очі,
І кожне, відбивало, як екран,
Веселі вікна камери, й, мов спомин,
Блищав у кожнім сонця літній промінь.

Де, де тепер завзятий Венгереш
І де розстріляний Іван Фещенко?
В чиїх серцях ти спогадом цвітеш?
І ти, що каламутні пив оденки,
Аж поки згодом не загинув теж,
О приятелю мій, Грицько Кульженко,
Що в захваті з вагона свій кашкет
Шпурнув в поля, де пах липневий мед?

Коли забрязкав конвоїр з ключами
І перед нами двері розчахнув:
“Не на допрос, а выходи с вещами!” —
Це ти нам застережливо гукнув:
“Гей, хлопці, без речей виходьте, самі,
Щоб їх проклятий кат не потягнув!”
Бо думав, що нас поведуть на страту
(Або “на коцку”, звикли ми казати).

Ми добре знали смертницький звичай …
Задушна ніч у мрячному підвалі.
Зненеацька крик: “Виходь і все скидай!”
За подорож у край, де “ність печалі”,
Ти одяг катові лишав “на чай”.
В потилицю мов грім. А потім клали,
Поважно всіх шикуючи до куп,
З мистецьким хистом труп на мокрий труп.

Я не забув той натовп навіжений,
Що смертників чекав біля воріт…
Ті матері, жінки і наречені…
Вгорі, мов розпачу кривавий квіт,
Гойдало сонце райдуги скажені.
А нам, щасливцям, у широкий світ
Воно, пульсуючи життям, жагою,
Прослало злоту стайгу над водою.

Нас виглядали і зорили шлях
Старі жінки, спираючися о’тин,
І нам, щоб ми пройшли по килимах,
Під ноги кидали шматки полотен.
А під селом назустріч у житах,
Йшов на чолі сім’ї отець Суботін
І у руках, піднятих догори,
Нам серце ніс, немов святі дари.

Але в тюрмі я, мов дитя у школі,
Навчивсь кохати сонце і життя.
Який чудовий перший день на волі,
Коли, черкнувшись грані небуття,
Ти знову чуєш спів женця у полі,
Мов він твоє вславляє вороття!
Десь у садках п’янкіше пахнуть квіти
І самі хиляться до тебе віти.

Стрункіші стали постаті дівчат,
І по-новому світяться їм очі.
А в небесах, де тиша й вічний лад,
Застигло все в прозорості урочій,
Мов грає відблиском господніх шат…
Хіба ж не кожен славити охочий,
Коли від катової втік руки,
Романтику кривавої чеки?

1937.

Схожі записи

  • Юрій Клен БеатрічеЮрій Клен Беатріче Юрій Клен 1891 — 1947 Беатріче  читати в повному обсязі І Тебе співець, піднісши понад зорі, Таким безсмертним світлом оточив, Що досі ще крізь далечінь віків Пронизують нас […]
  • Юрій Клен ТерциниЮрій Клен Терцини Юрій Клен 1891 — 1947 Терцини  читати в повному обсязі Коли тебе сурма своєї туги Покличе знов у дальній рідний край, Де ждуть тебе безчестя і наруга, Слова над пеклом Дантовим […]
  • Юрій Клен СковородаЮрій Клен Сковорода Юрій Клен 1891 — 1947 Сковорода  читати в повному обсязі Піти, піти без цілі і мети… Вбирати в себе вітер і простори, І ліс, і лан, і небо неозоре. Душі лише співать: “Цвіти, […]
  • Юрій Клен біографія скороченоЮрій Клен біографія скорочено  Юрій Клен 4 жовтня 1891 — 30 жовтня 1947  біографія скорочено Заповіти Юрія Клена Юрій Клен відійшов від нас. В ньому тратимо письменника, що сама його присутність серед нас […]
  • Тести для самоперевірки. Юрій Клен. Життя та творчість.Тести для самоперевірки. Юрій Клен. Життя та творчість. Тести для самоперевірки Юрій Клен Життя та творчість ПИТАННЯ: 1. Справжнє ім’я письменника? Коли вперше підписався псевдонімом? 2. Роки життя? Як помер? 3. Де навчався? Чому […]
Мітки , , , , , , , , , , , . Закладка постійне посилання.