Одного разу дівчинка Ліза приїхала до бабусі в село. Це була маленька, семирічна дівчинка, з коротким, кучерявим, світлим волоссям. З самого народження вона їздила до бабусі в село влітку. Тут, у бабусі, вона вже мала друзів. Марійка, Іван і Петро були її найліпшими друзями. Після того, як батьки поїхали, вони з бабусею сіли за стіл пити чай з пиріжками та почали розмовляти. Бабуся розпитувала про те, як справи, що нового вдома. Ліза з радістю відповідала, вона із захопленням розповідала бабусі про все.
Так непомітно минув їх перший день. Ввечері, коли дівчинка лягала спати, у вікні вона побачила якісь вогники. Підійшовши ближче, зрозуміла, що то був ліс – і там щось невпинно мерехтіло. Коли бабуся прийшла поцілувати Лізу і сказати на добраніч, онука запитала: «Бабусю, що то за чарівні вогники?». Бабуся відповіла: «О-о-о, того ніхто не знає. То чарівний ліс, туди не можна ходити, бо говорять, що там водяться страшні створіння. То ж дивись, не ходи туди!»
- Добре, бабусю.
- На добраніч, онучко.
Дівчинка лягла спати, але всю ніч їй з голови не йшли ліхтарики.
Ліза весело гуляла з друзями. Вони разом ходили купатися до річки. Також діти назбирали малини, ожини та полуниці в саду.
Так одного дня вони весело гуляли на галявинці недалеко від лісу. Хтось стрибав на скакалці, а Ліза з Марійкою грали в м’яча. Дівчата захопилися грою і не помітили, як м’яч закотився до лісу. Ліза хотіла побігти за ним, але Марійка зупинила її.
- Не ходи туди!
- Але м’яч недалеко, я хутко.
Вона побігла.
- Стій, Ліза, ні!
Але дівчинка вже не чула.
Ліза ніяк не могла наздогнати м’яча. Він котився все далі й далі. Коли вона його наздогнала, зрозуміла, що заблукала. Ліза йшла і плакала.
Раптом вона зустріла якогось незнайомого їй звіра, неначе лиса, тільки білого. Дівчинка з подивом запитала:
- Хто ти такий?
- Я білий лис. Мене друзі називають Ріф.
- Дуже приємно, мене звати Ліза.
- Чому ти плачеш?
- Я заблукала в цьому страшному лісі.
- Він зовсім не страшний, тобі так здається. Ходімо до мене вип’ємо чаю?
- Добре. А розкажи мені про цей ліс.
- Цей ліс дуже красивий. У ньому живе багато різних звірів. Я маю чудових друзів: Тигик, Ліка, Рейч – це їжачок з жовтими гілочками, квіточка та метелик.
- Як цікаво!
Вони розмовляли всю дорогу. Нірка лиса була маленька для людини, тому чай вони пили на вулиці. Спочатку лис виніс великий дерев’яний стіл. Потім – гарний сервіс, чай, цукор та корзинку з цукерками.
- Як знайти вихід з цього лісу?
- Я не знаю, бо ніколи не виходив, нам потрібно остерігатися людей.
- Чому?!
- Нам не дозволяють.
- А чому ти не побоявся мене?
- Ти маленька, я вважаю, що ти мені зла не причиниш.
- Звичайно.
- Потрібно запитати Рейч, він можливо знає, як знайти вихід з лісу. Ходімо!
Вони почали шукати Рейча. Знайшли його на квітковій галявині.
- Привіт, друзяко, а хто це з тобою? – спитав Рейч.
- Привіт, це моя нова подружка – Ліза.
- Привіт, дуже приємно познайомитись, – промовила Ліза.
- Вона шукає вихід з цього лісу, ти його не знаєш?
- Сам я не знаю, але мудра Сова знає.
- А куди йти? – запитала Ліза.
- Це легко! Йдіть до найбільшої криниці, а від неї йде стежка до найбільшого, найстарішого дуба. Все, мені потрібно йти, бувайте.
Лису потрібно йти додому у справах. Він розповів Лізі, як вести себе біля Сови, адже потрібно дотримуватися певних правил. Ліза відправилася до Сови сама.
- Добрий день, мудра Сова.
- Добрий день, а ти звідки?
- У цьому лісі я опинилась випадково.
Ліза розповіла про свої пригоди Сові.
- Ти дуже відважна! Добре, сідай, трохи відпочинеш і вирушиш в дорогу. Ось пригощайся пирогом з вишнею і полуницею .
- Дякую.
- Слухай мене гарно і запам’ятовуй. Там березовий гай, підеш понад березами, доки не побачиш галявинку з грибами. Від неї добре видно три сосни, одну березу та молодий дуб, пройдеш між дубом та сосною і потрапиш додому.
- Дуже дякую, бувайте!
- Бувай.
- Ой, зачекайте, я хотіла дізнатися, а що то за вогники, що горять щовечора?
- То нічні світлячки, вони освітлюють нам стежки вночі.
- Дякую, бувайте.
- Бувай.
Ліза пройшла цей тяжкий шлях і повернулася на галявину. Там вже стояла бабуся та її друзі в очікуванні Лізи. Вона почала розповідати всім про свої дивовижні пригоди.
АВТОРИ:
Ліненко Олександра
Ліненко Єлизавета