Чарівний ліс. Казка

Одного разу дівчинка Ліза приїхала до бабусі в село. Це була маленька, семирічна дівчинка, з коротким, кучерявим, світлим волоссям. З самого народження вона їздила до бабусі в село влітку. Тут, у бабусі, вона вже мала друзів. Марійка, Іван і Петро були її найліпшими друзями. Після того, як батьки поїхали, вони з бабусею сіли за стіл пити чай з пиріжками та почали розмовляти. Бабуся розпитувала про те, як справи, що нового вдома. Ліза з радістю відповідала, вона із захопленням розповідала бабусі про все.

Так непомітно минув їх перший день.  Ввечері, коли дівчинка лягала спати, у вікні вона побачила якісь вогники. Підійшовши ближче,  зрозуміла, що то був ліс – і  там щось невпинно мерехтіло. Коли бабуся прийшла поцілувати Лізу і сказати на добраніч, онука запитала: «Бабусю, що то за чарівні вогники?». Бабуся відповіла: «О-о-о, того ніхто не знає. То чарівний ліс, туди не можна ходити, бо говорять, що там водяться страшні створіння. То ж дивись, не ходи туди!»

  • Добре, бабусю.
  • На добраніч, онучко.

Дівчинка лягла спати, але всю ніч їй з голови не йшли ліхтарики.

Чарівний ліс

Ліза весело гуляла з друзями. Вони разом ходили купатися до річки. Також діти назбирали малини, ожини та полуниці в саду.

Так одного дня вони весело гуляли на галявинці недалеко від лісу. Хтось стрибав на скакалці,  а Ліза з Марійкою грали в м’яча. Дівчата захопилися грою і не помітили, як м’яч  закотився до лісу. Ліза хотіла побігти за ним, але Марійка зупинила її.

  • Не ходи туди!
  • Але м’яч недалеко, я хутко.

Вона побігла.

  • Стій, Ліза, ні!

Але дівчинка вже не чула.

Ліза ніяк не могла наздогнати м’яча. Він котився все далі й далі. Коли вона його наздогнала, зрозуміла, що заблукала. Ліза йшла і плакала.

Чарівний ліс

Раптом вона зустріла якогось незнайомого їй звіра, неначе лиса, тільки білого. Дівчинка з подивом запитала:

  • Хто ти такий?
  • Я білий лис. Мене друзі називають Ріф.
  • Дуже приємно, мене звати Ліза.
  • Чому ти плачеш?
  • Я заблукала в цьому страшному лісі.
  • Він зовсім не страшний, тобі так здається. Ходімо до мене вип’ємо чаю?
  • Добре. А розкажи мені про цей ліс.
  • Цей ліс дуже красивий. У ньому живе багато різних звірів. Я маю чудових друзів: Тигик, Ліка, Рейч – це їжачок з жовтими гілочками, квіточка та метелик.
  • Як цікаво!

Вони розмовляли всю дорогу. Нірка лиса була маленька для людини, тому чай вони пили на вулиці. Спочатку лис виніс великий  дерев’яний стіл. Потім –  гарний сервіс, чай, цукор та корзинку з цукерками.

  • Як знайти вихід з цього лісу?
  • Я не знаю, бо ніколи не виходив, нам потрібно остерігатися людей.
  • Чому?!
  • Нам не дозволяють.
  • А чому ти не побоявся мене?
  • Ти маленька, я вважаю, що ти мені зла не причиниш.
  • Звичайно.
  • Потрібно запитати Рейч, він можливо знає, як знайти вихід з лісу. Ходімо!

Вони почали шукати Рейча. Знайшли його на квітковій галявині.

  • Привіт, друзяко, а хто це з тобою? – спитав Рейч.
  • Привіт, це моя нова подружка – Ліза.
  • Привіт, дуже приємно познайомитись, – промовила Ліза.
  • Вона шукає вихід з цього лісу, ти його не знаєш?
  • Сам я не знаю, але мудра Сова знає.
  • А куди йти? – запитала Ліза.
  • Це легко! Йдіть до найбільшої криниці, а від неї йде стежка до найбільшого, найстарішого дуба. Все, мені потрібно йти, бувайте.

Лису потрібно йти додому у справах. Він розповів Лізі, як вести себе біля Сови, адже потрібно дотримуватися певних правил. Ліза відправилася до Сови сама.

  • Добрий день, мудра Сова.
  • Добрий день, а ти звідки?
  • У цьому лісі я опинилась випадково.

Ліза розповіла про свої пригоди Сові.

  • Ти дуже відважна! Добре, сідай, трохи відпочинеш і вирушиш в дорогу. Ось пригощайся пирогом з вишнею і полуницею .
  • Дякую.
  • Слухай мене гарно і запам’ятовуй. Там березовий гай, підеш понад березами, доки не побачиш галявинку з грибами. Від неї добре видно три сосни, одну березу та молодий дуб, пройдеш між дубом та сосною і потрапиш додому.
  • Дуже дякую, бувайте!
  • Бувай.
  • Ой, зачекайте, я хотіла дізнатися, а що то за вогники, що горять щовечора?
  • То нічні світлячки, вони освітлюють нам стежки вночі.
  • Дякую, бувайте.
  • Бувай.

Чарівний ліс

Ліза пройшла цей тяжкий шлях і повернулася на галявину. Там вже стояла бабуся та її друзі в очікуванні Лізи. Вона почала розповідати всім про свої дивовижні пригоди.

АВТОРИ:
Ліненко Олександра
Ліненко Єлизавета

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *