Українська література. Теорія літератури. Готуймося до іспиту та ЗНО з української літератури.

Котляревський Іван поема Енеїда скорочено

Котляревський Іван поема Енеїда скорочено

Котляревський Іван

поема «Енеїда»

скорочено

короткий зміст

Частина І

 Після того як греки спалили Трою, Еней [один із героїв Троянської війни в античній літературі] з деякими троянцями, зробивши човни, поплив мо­рем. Але Юнона, дружина Зевса [царя богів і людей, бога неба, грому і блискавки], була на стороні греків і дуже не любила Енея:Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах.

Не любила Юнона Енея за те, що був троянцем, і за те, що «мамою Венеру звав». Венера [давньоримська богиня краси і кохання] підчас Тро­янської війни була на боці троянців.

З неба Юнона побачила, що Еней на морі, взяла хліб із сіллю і помчала до Еола [бога вітрів], щоб той здійняв на морі бурю і потопив Енея і його людей, а за це пообіцяла:

За сеє ж дівку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобі я, далебі, що дам.

Еол порозпускав усі вітри — Борея, Нота, Зефіра, Евра,— однак плата була дуже спокуслива, і він виконав прохання Юнони. Він зняв на морі страшну бурю, чим викликав «морську хворобу» у людей Енея, та і за бор­ти багато попадало. Тоді Еней звертається до Нептуна [бога морської стихії], щоб той йому допоміг:

Я Нептуну

Півкопи грошей в руку суну,

Аби на морі шторм утих.

Нептун, почувши Енеїв голос, нагримав на вітрів, бо вони вторглися у його царство. Коли випогодилось, троянці почали готувати обід:

Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли…

Троянці любили поїсти і випити, а після цього і поспати. За штормом спостерігала Венера і вирішила піти до Зевса на поклон із проханням:

Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав; Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав.

Венера запитала Зевса, чим так перед ним завинив Еней, що Юнона лед­ве не згубила її сина. Зевс не розумів тривоги Венери, оскільки доля Енея уже була вирішена і ніхто не мігїї змінити, бо Зевс велів йому їхати до Риму і:

Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство; Не малий буде він панок. На панщину весь світ погонить, Багацько хлопців там наплодить І всім їм буде ватажок.

За планом Зевса Еней заїде до Дідони [карфагенської цариці], там відпо­чине, погуляє, але все буде так, як Зевс сказав. Венері ж не має чого жури­тися, так заспокоював її Зевс.

В цей час Еней пливе морем, аж йому набридло, і він навіть пожалів, що не помер у Трої. Потім троянці побачили берег, до якого і пристали. Недалеко від берега Еней побачив місто:

В тім городі жила Дідона, А город звався Карфаген…

Побачивши троянців, Дідона запитала, хто вони, звідки і чого приїхали в її царство. Троянці розповіли, як і чому вони плавали з Енеєм, поки не пристали до Карфагена, і просили бути її милостивою до них, бо вони охля­ли, обірвались і зголодніли. Розчулена Дідона влаштувала на честь Енея і троянців бенкет, де їли з полив’яних мисок «свинячу голову до хріну», куліш, кашу і пили кубками слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець та інші напоїі страви. Гостей розважали музики (сопілка,дудка), які грали до танців. Весь день минув у танцях, розвагах, гуляннях:

Ввесь день весело прогуляли І п’яні спати полягали…

На ранок Дідона, гарно вбравшись, знайшла одяг і для Енея:

Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок.

І знову, як і минулого дня, загуляли:

…Дідона ж тяжко сподобала Енея так, що і не знала, Де дітися і що робить.

Закохана Дідона робила все, щоб Еней забув про своє лихо, вигадува­ла різні ігрища,— щодня пили і гуляли:

Були троянці п’яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень.

Троянці ходили по вечорницях, веселились увесь час — отак і жили. Еней зовсім забув про Рим, куди мав їхати, щоб заснувати там своє царство. Зо два роки провів Еней у Дідони.

Аж якось ненароком Зевс з Олімпа глянув на землю і побачив, як гу­ляють троянці, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі, що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити. Меркурієві треба було доложити сил, щоб розлучити Дідону з Енеєм. Він прийшов до Енея і сказав:

А ну лиш, швидше убирайся, З Дідоною не женихайся, Зевес в поход тобі сказав!

Еней знав, який буває в гніві Зевс, тому зібрав троянців і наказав зби­ратися в дорогу. Асам склав свої речі і чекав ночі, щоб відплити і не прощатися з Дідоною, бо прощання було бтяжким. Але Дідона це розгадала і була напоготові, коли Енєй думав, що вона спить. Цариця дорікала Енеєві за таку відплату за життя у неї, плакала і лаяла Енея:

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,

Щоб ні горіли, ні боліли…

Щоб ви шаталися повік.

Еней побіг від розлюченої Дідони, сів у човен і поплив.

Дідона тяжко зажурилась, Ввесь день не їла, не пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла.

Вона не могла забути Енея, страждала від кохання до нього. Одного разу вночі, коли місто спало, Дідона на своєму городі підпалила сухий оче­рет, розвела великий вогонь і сама себе спалила.

Покійниці не видно стало, Пішов од неї дим і чад! — Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.

Котляревський Іван поема Енеїда скорочено

 Частина II

 Еней плив синім морем, тужив і обливався слізьми, почувши, що вона спалила себе, однак сказав:

Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство І щоб друга вдова найшлась.

Пливли троянці морем, аж ось одного разу знову на морі знялася буря і нагнала на них страху. Палінур, керманич Енейового війська, сказав, щодо Риму вони не допливуть, що потрібно пристати до берега і підкувати кораблі. Недалеко від них була сицилійська земля, де правив цар троянського поход­ження на ім’я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту:

Ми там, якдома, очуняєм І, яку себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть.

Так і зробили. Ацест частував троянців від душі салом, ковбасою, хлібом, горілкою, гречаними з часником пампухами тощо. Цей день, коли Еней приїхав до Ацеста, був днем смерті Анхіза — Енейового батька. Еней «схотів обід справляти і тут старців нагодовати», тобто справити по Анхізу, який «згорів» від горілки, поминки.

Троянці підтримали бажання Енея і готувалися до поминок, закупив­ши їжу і горілку, варили страви і пекли:

Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всім їсть.

Щедро пом’янувши з народом батька, Еней «в одежі ліг і не роздігся, під лавкою до світу спав». Проснувшись, знову пили, влаштовували ігри­ща, бійки. Два богатирі: Дарес — троянець, та Ентелл — сицилійський герой, надумали вчинити поєдинок на смерть.

В цей час на Олімпі до Зевса зібрались на обід гості. Вони там пили, забавлялись, аж прибіг Меркурій і попросив богів втрутитися в земні справи в Сицилії. Побачивши бійку Дареса і Ентелла, Венера благала Зевса зберегти життя троянцю. А за Ентелла заступився син Зевса Ба-хус, бо полюбився йому Ентелл тим, що «сивуху так, як брагу, хлище». Зевс гримнув на Венеру і Бахуса і велів не мішатись до кулачних боїв. До знесили бились воїни, переміг Ентелл, якому Еней «трохи не цілу грив­ну» подарував [мідна монета, що у XVIII—XIX ст. дорівнювала 3 копій­кам]. Потім Еней велів привести ведмедів, щоб забавляли народ. Поки народ гуляв, а боги дивились на це, Юнона пішла до Ірисі [посередниця між богами і людьми, прислужниця Юнони] і щось на вухо їй шепнула, щоб не почули боги.

Ірися спустилася в Сицилію, туди, де були троянські човни. Перетво­рившись на одну із жінок, вона порадила іншим підпалити човни, щоб до­садити п’яним чоловікам:

Великий тяжко був пожар…

Еней, помітивши пожежу, велів всім бігти до човнів, а сам від страху так розлютився, що почав лаяти богів: і Венеру, і Зевса, і інших за те, що допустили пожежу. За все лаяв їх Еней, а потім попросив пустити з неба бурю. І тільки попросив — з неба пішов дощ і «в годину весь пожар за­лив». Не всі троянські човни згоріли, і тому Еней думав, що йому робити: чи пливти до Риму, як велів Зевс, чи зостатися тут, в Сицилії, бо Зевс допу­стив пожежу флоту,— і все ніяк не міг прийняти рішення. Охрім, з тро­янської громади, порадив йому поспати, а потім вже приймати рішення.

Заснувши, Еней побачив у сні батька Анхіза, який сказав синові, що його послали боги:

Щоб ти нітрохи не журивсь, Пошлють тобі щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю І швидше в Рим переселивсь.

Батько радив залишити Сицилію і пливти, і не журитись, а також прийти до нього в пекло обміркувати якусь справу. Прокинувшись, Еней велів на­ступного дня збиратися в дорогу, а сам пішов до Ацеста подякувати за гос­тинність. Троянці цілий день збирались, а другого дня вранці вирушили морем до Риму.

Венера, побачивши троянців на морі, пішла до Нептуна на поклон, «щоб не втопив їх у волнах». Нептун пообіцяв Венері, ідо Еней на морі буде в безпеці.

 Частина III

 Подорож морем Енею вже добряче набридла, і він не вірив вже ні бо­гам, ні батькові. Вітри дули вслід човнам, що гребці і весла положили та співали пісень «козацьких, гарних запорозьких»:

Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ…

Довгенько плавали по морю, а згодом і землю стало видно, до якої тро­янці і пристали. То була Кумська земля [Кум — місто—держава античних часів на півдні Італії]. Троянці швидко побратались із місцевими жителями (південна Італія) і почали гуляти. Знову вечорниці, ігрища:

Тут всі по волі забавлялись, Пили, і грали, женихались.

Еней же був зажурений, бо йому снилися батько та Плутон, бог підзем­ного царства, і він залишив троянців гуляти, а сам пішов по полях шукати дорогу до пекла. Дійшов до лісу, а там:

На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала І вся вертілася кругом…

Еней став викликати господаря. Через деякий час вийшла з хати «ба­бище старая»:

Крива, горбатая, сухая Запліснявіла, вся в шрамах, Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса…

Еней, побачивши таку господиню, «не знав із ляку, де стояв». Це була Сівілла — жінка—пророчниця. Вона сказала, що давно чекає на Енея, що про його прихід боги сказали та і батько Анхіз до неї приходив. Сівілла дав­но живе на світі і багато всього знає. Вона повела Енея до каплиці помоли­тись, порадила Енеєві пообіцяти Фебові — богу сонця — телицю і золотого та і Сівіллі щось щоб дав, то і шлях до пекла покажуть.

Еней з Сівіллою молились, Сівіллу добряче трясло, що синя, наче бу-бен, стала, а коли трохи очуняла, то передала відФеба наказ, що доля нелег­ка чекає Енея і його військо, що не заспокоїлася ще Юнона, що ще намучаться троянці, але все буде так, як вирішили боги на своїй олімпійській раді.

Еней вислухав її, його ця промова не задовольнила і не дала нічого но­вого, тож він і попросив Сівіллу провести його до батька, за дві спідниці. Сівілла каже Енею про платню, щоб вона почала думати, як провести його в пекло:

Ти знаєш — дурень не бере; У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, То той, хоть з батька, то здере.

Сівілла радить Енеєві зломити з найвищого дерева в лісі гілку, бо без неї не можна буде вийти назад. Як Еней зламає гілку, то потрібно, не оглядаючись, повертатись назад. Еней так і зробив. Довго в лісі шукав кислицю високу [яблуню], потім за гілку смикнув і «одчахнув» і побіг з лісу до троянців. Відпочивши, велів троянцям збирати здобич в жертву Плу­тону і всім, хто пеклом править. І коли прийшла Сівілла, то веліла попро­щатися з троянцями, взяти на плечі клунок із хлібом і йти до пекла. І ось Еней із Сівіллою вирушили у путь. Дійшовши до гори якоїсь, вони знай­шли нору і «пішли під землю темнотою». Це була вулиця у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, аза ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирськії лиха. Були тут злі жінки, свікрухи, мачухи, сер­диті чоловіки, шурини, брати та інші злидні. Були тут неправедні судді й ісправники, секретарі та інші чиновники, «квартал був цілий волоцюг, п’яниць, розпутниць».

Енеєві було страшно, і він хватавсь за Сівіллу. Згодом вони прийшли до річки Стікс, через яку була переправа до пекла. Перевізник Харон пе­ревозив людей не всіх, а за своїм вибором, маленьким човном. Сівілла розказала Харонові, кого і для чого веде в пекло, і той перевіз їх, за робо­ту взяв півалтина [алтин = 3 коп.] і показав, куди іти далі. Трохи прой­шовши, Еней і Сівілла побачили пса, який мав три голови. Пес охороняв дорогу в пекло і, забачивши Енея, «почав гарчати». Еней злякався і тіка­ти. А Сівілла кинула собаці хліб, і поки той його ловив — вони проскочи­ли з Енеєму пекло:

Там все поблідло і поблекло. Нема ні місяця, ні звізд… Смола там в пеклі клекотіла… В смолі сій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли Хто, як, за віщо заслужив…

Наприклад, пани там тяжко працювали, все робили, за те їх мордува­ли, що людей вважали за скотів. За панами наглядали чорти і лупцювали їх залізним пруттям. Брехуни лизали гарячі сковороди, скупим вливали розтоплене срібло в рот; батьки, які синів не вчили, «кипіли в нефті в казанах…»

Еней там бачив щось немало Кип’ячих мучениць в смолі, Як з кабанів топилось сало, Так шкварилися сі в огні…

Еней побачив там Дідону, почав до неї говорити, женихатися, однак Сівілла наказала не відставати від неї. Далі Еней побачив своїх вбитих земляків—троянців, з якими теж почав реготати і розповідати всяку вся­чину. Гурт знову розігнала Сівілла. Нарешті дійшли до царського дому Плутона. Пішли з дарами до господаря. У Плутона у дворці теж жили грішники. І тут Еней запитує у Сівілли, чому ніде немає його батька. Та пояснила, що Анхіз — божої крові і за велінням Венери, «де схоче — буде там і жить».

Коли ж знайшли Анхіза, він забрав Енея до своєї господи, а ворожки переказали Енеєві його долю.

Од його має розплодитись Великий і завзятий рід; Всім світом буде управляти…

Повороживши, Еней попрощався з батьком, і з Сівіллою повернувся назад на землю до троянців.

Котляревський Іван поема Енеїда скорочено

Частина IV

 Сівілла отримала від Енея 12 шагів [шаг — дрібна монета], розпро­щалася з ним. Еней, щоб не мати більш неприємностей від Юнони, відплив із троянцями з Кумської землі. Деякий час вони пливли тихо.

На морі згодом піднялася буря, знову почало колихати човни, що дуже налякало троянців. Коли ж вітер вгамувався, вони лягли відпочити. А про­кинулись від крику паромщика, який повідомив, що мандрівники приплив­ли до острова цариці Цірцеї:

Цірцея, люта чарівниця І дуже злая до людей; Які лиш не остережуться, А їй на острів попадуться, Тих переверне на звірей.

Цірцея всіх людей перетворювала на чотириногих. А пропливти острів не можна — чарами Цірцея притягує кораблі до нього. У Цірцеї на острові французи обернені в собак, москалі — в кіз з бородою, цесарці ходять жу­равлями і т. д.

Біду побачив неминучу, Троянці всі і пан Еней.

Троянці проспівали молебень Еолу, щоб той вітрами відвернув їх від клятого острова. Еол молебнем задовольнився і відвернув троянців від біди.

Пливучи морем, Еней побачив русло річки Тібр [річка, на якій знахо­диться Рим], а боги якраз і веліли пливти до берегів Тібру і тут засновувати царство.

Зійшовши на берег, троянці почали «копати, строїть…»

Це була латинська земля [центральна частина сучасної Італії], і правивтамцарЛатин [міфічний цар, син бога лісів та полів Фавна і німфи Маріки]. Він був скупим, мав дружину Амату та дочку Лавинію (Лавису).

Дочка Латина була вродливою дівчиною:

Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода.

У Лавинії було чимало женихів, але не кожний матері Аматі подобав­ся. Серед всіх женихів і Латинові, і його дружині та дочці найбільше був до душі сусідній цар — Турн [цар рутульців — італійського племені]. Він був:

Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок; І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок.

Всі мешканці Латинової землі думали про майбутнє весілля. І якраз напередодні сватання сюди приплив Еней. Влаштувавшись трохи, Еней послав троянців до латинців, щоб із ними познайомитися. Коли тро­янці повернулись, то повідомили Енея, що латини розмовляють якоюсь дивною мовою, не зрозумілою троянцям:

І ми їх мови не втнемо; Слова свої на ус кончають, Як ми що кажем їм,— не знають, Між ними ми пропадемо.

Еней велів купити граматику латинської мови і:

Троянське плем’я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по—латинському гуло.

За тиждень вже всі знали латинську мову і розмовляли:

Енея звали Енеусом,

Уже не паном — домінусом,

Себе ж то звали троянус.

10 троянців, які найкраще знали латинську мову, Еней відправив по­слами до Латина, щоб познайомитись із царем. Послів із дарунками, бо Латин був дуже скупий, цар прийняв. Царський палац було прикрашено цінними картинами, наготували всіляких страв і напоїв. Посли передали такі дари: Лавинії — килим—самольот, Аматі — скатертину—самобранку та чоботи—скороходи — Латину. Подарунки сподобались, і Латин запро­сив Енея в гості і теж дарами наградив, і майже зятем називав, бо вирішив саме за нього віддати дочку.

З Олімпу за Енеєм і троянцями слідкувала Юнона. Ірися розповіла Юноні, як Енея приймають латинці, про мир та лад між ними. Юноні не хо­тілось, щоб Еней жив спокійно, і вона вирішила пролити кров троянську, використавши Турна. Змовившись із Тезіфонею [фурією], наказала їй:

Зроби ти похорон з весілля, Задай ти добре всім похмілля, Хоть би побрали всіх чорти.

Таким чином, фурія за змовою з Юноною вирішила всіх знедолити:

Сама троянців всіх поїм, Амату з Турном я з’єднаю І сим Енея укараю, Латину ж в тім’я дур пушу; Побачать то боги і люди, Що з сватання добра не буде, Всіх, всіх в шматочки потрошу.

Тезіфона спустилася з небес до Амати, яка тужила, що не Турн буде її зятем, і ще більше розпалила її серце проти Енея. Потім Тезіфона напусти-

ласоннаТурна, і бідолашному приснилося, ніби-то Лавися його зрадила. Прокинувся Турн розлючений і вирішив розправитись і з Енеем, і з Лати-ном. Він послав Енею листа, в якому запрошував на поєдинок «сам на сам», а Латину оголосив війну. Тезіфона була рада—раденька, але їй потрібно було ще і простий люд розізлити один на одного. І тут фурія використала цуцика няньки Амати, якого та дуже любила. Фурія зробила так, що підчас полю­вання на зайців собаки троянців розірвали цуцика. Розлючена стара зібра-ла своїх людей, і пішли вони бити троянців. А троянці:

…носа хоть кому утруть; І няньчину всю рать розбили — Скалічили і розпотрошили І всіх в тісний загнали кут.

Підбурені Аматою, Турном, латинці на вулицях кричали:

Війна! Війна! против троянців, Ми всіх Енеєвих поганців Поб’єм — іскореним їх род.

Латин не любив воювати, а тому зібрав своїх вельмож і намагався з’я­сувати, з якої причини Турн оголосив війну:

Скажіть — з чого війна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тішився війной?

Латин сказав вельможам, що військо не готове, що для війни немає грошей, що він не хоче проливати людську кров, то щоб вельможі про війну і не думали. А:

Вельможі царство збунтували

Против царя всіх наущали…

І всі почали готуватися до війни.

Амата підбурювала жінок, щоб ті допомагали у війні, а ще щоб « Енеєві дочки не дать». А де вмішаються жінки:

Прощайсь навік тогді з порядком, Пішло все к чорту неоглядком, Жінки поставлять на своє.

Потім Турн посилає до всіх сусідніх царств послів, щоб ті прийшли:

Щоб Турнові допомагать: Не дать Енеєві женитись, Не дать в Латії поселитись, К чортам енейців всіх послать.

Енейове військо теж готувалось до війни.

 Частина V

 Еней роздумує, як знайти вихіді де отримати допомогу, щоб перемогти Турна:

Еней ту бачив страшну тучу, Що на його війна несла. В ній бачив гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа.

День і ніч шукає виходу Еней, з проханням про допомогу «к олімпським руки простягав», але, видно, боги не спішили на допомогу. Еней блукає вночі, замислившись, і приходить на берег річки Тібр, де його зморює сон. Енеєві сниться старий дід, який пророкує йому пораду, як перемогти Турна:

З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги. Троянців з ними як з’єднаєш, Тогді і Турна осідлаєш, Все військо виб’єш до ночі.

Проснувшись, Еней прочитав богам молитви і велів спорядити два чов­ни річкою Тібр, аж поки на березі не побачать під дубом білу свиню і трид­цять білих поросят. Еней велів їх заколоти і принести в жертву богам, щоб ті не залишили його без підтримки, і поплив по Тібрудо царя аркадського Евандра просити допомоги.

В Евандра відбувалося свято, царство пило і гуляло, коли приїхав до них Еней. Син Евандра Паллант провів Енея до батька, перед яким той сказав, що латинці вороги і Енея, а він, кошовий троянець, маючи хоробре військо, яке натерпілося від злих людей і богів, хоче перемогти Турна, який веде з ним війну. У Турна більше військо і сили свіжі, а покоритись йому Еней не хоче.

Евандр, мовчки вислухавши Енея, відповів:

Дамо вам війська в підпомогу,

І провіанту на дорогу,

І грошеняток з якийсь міх.

Еней зі своїми людьми погостювали в Евандра на святі, де їли й пили різні страви та напої, на ранок збиралися назад в дорогу.

В цей час на Олімпі Венера пустила свої чари на Вулкана — коваля, щоб той допоміг зробити Енеєві зброю і міцну, і дорогу, яка б допомогла здобути перемогу. А оскільки ніхто не може встояти передчарами Венери, то і Вулкан залучив до роботи всіх майстрів, але все, про що просила Вене­ра, виконав до ранку.

У цей час у Евандра споряджають у дорогу Енея. Дали всього:

Списів, мушкетів, палашів, На тиждень сала з сухарями, Барильце з срібними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржів.

Разом з Енеєм Евандр відправляє і сина Палланта начальником своїх воїнів, бо хоче, щоб ледачий син навчився у Енея військовому ремеслу, хо­робрості. До воїнів цар звернувся зі словами:

А ви, аркадці,— ви не труси, Давайте всім і в ніс, і в уси, Паллант мій ваш єсть атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват — а ваш гетьман.

Евандр попросив і Енея доглянути за сином і ще порадив йому зверну­тися до лідійського народу, який теж може стати йому при нагоді корисним. Після цієї розмови Еней із новими силами повертається до троянців у ста­рий табір.

Вночі Енеєві сниться його матір, яка принесла йому зброю, що викував Вулкан:

До збруї що не доторкнеться, Все зараз лайнеться і гнеться, її і куля не бере.

На щиті були зображені всі богатирі (Котигорох, Іван—царевич, Кузь­ма—Дем’ян), які додавали йому казкової сили, здатної відбити ворога.

Еней збирався напасти на Турна зненацька. Однак тут вмішалася Юно-на і послала до Турна Ірисю, щоб та попередила його про Енеїв похід.

Ірися застала Турна у наметі, де він був у горі від любові до Лависі і пив горілку. Ірися висміяла Турна за те, що на відміну від Енея, той нічого не робить. Поглузувавши з нього, Ірися каже:

Швидше охмеляйся, Збирать союзних поспішайся, На нову Трою напади.

Послухавши її поради, Турн зібрав «і кінних, і піших» і повів їх на кріпость троянців.

Еней з допомогою ще не повернувся в кріпость, а тому троянці, заба­чивши військо Турна, на валу всі залягли і приготувались до відсічі ворогів. Турнові не вдалося взяти кріпость, і тоді він дав наказ спалити троянський

флот. Дим від його багаття дійшов аж до богів. Ця подія дуже вразила Ве-неру, яка боялась за сина, і прийшла Венерадо Цібелли [матері всіх богів] просити, щоб вона заступилась за троянський флот перед Зевсом. Цібелла поплакалась Зевсу, що троянський флот стоїть п ід її горою їдою, і що Турнові уроди [воїни] доберуться і до її царства, а тому Цібелла прийшла до Зевса просити захисту і втручання в земні справи, бо:

Мене ж стару, уб’ють, мов гниду, Тебе прогонять відсіля.

Зевс пообіцяв паніматці провчити всіх. Він своєю силою обернув ко­раблі троянців в сирен, а рутульці, побачивши таке диво, злякались і поча­ли тікати в різні сторони. Вночі троянці пильно охороняли кріпость, бо Турнові не довіряли.

І ось у стані Турна стало тихо — всі спочивали вороги.

На варті троянців біля головної вежі на сторожі стояли Низ і Евріал — молоді, хоробрі, міцні воїни—земляки. Вони не були троянцями, а най­нялися до Енейового війська і були хорошими йому воїнами.

У Низа виник план забратися в Рутульський табір і перерізати ворогів, і цим допомогти Енейовому війську. Низ хоче цей вчинок здійснити сам, бо у Евріала є стара мати, а в нього нікого немає, то якщо і загине, то за ним ніхто не буде плакати. Але Евріал не погоджується на це, вони ж разом Енеєві на вірність присягали, то:

Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять…

Своїм планом вони поділились з іншими троянцями і просили дозволу на його виконання.

І так, одважна наша пара Пустилася в Рутульський стан.

А в Рутульському таборі всі спали, «сивуха сну їм піддала». Низ і Еврі­ал перерізали чимало війська Турна:

Так наші смілії вояки Тут мовча проливали кров; Од ней краснілися, мов раки,. За честь і к князю за любов.

І коли вже поверталися друзі назад, задоволені своєю роботою, натра­пили на Волсентаз полком латинської дружини, що їхав в табір Турна. Ла­тинці піймали Евріала, а Низ на вербу заліз і сховався. Побачивши товариша в руках ворогів, Низ кидає списа у ворогів і тим самим видає себе. Волсент відсік Евріалу голову на очах у Низа, і Низ йому прямо в серце меч всадив. Латинці вбили і Низа:

Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги На вічність пам’яті своєй.

Турн думав про нову битву і як помститися троянцям за нічну різню. Він звелів надіти голови Низа і Евріала на списи і іти на штурм кріпості. Троянці впізнали голови своїх героїв, побачила це і стара мати Евріала, горе якої було безмежне. А рутульці «дралися» на стіни. Троянці ж після побаченого горя матері і долі своїх побратимів люто відбивали ворогів, не жаліючи їх. Тоді Турн приставив до брами таран із колод, і брама упала, подушивши ба­гато троянців, однак вони зібралися з силами і зуміли пролом заложити, тому Турн із військом «не знав, що і робити». Двоє з троянського табору, Геленор та Лик, пішли на рутульців у рукопашню, і Лик навіть «тим і одличився, що як до Турна примостився, то з’їздив добре по зубах». Однак ці двоє загинули від рутульців, що ще більше озлило троянців.

І зав’язалась жорстока битва: Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кості, ребра, боки Летіли зуби, пухли щоки, З носів і уст юшила кров.

Ремул — родич Турна — звертався так до троянців:

Чого прийшли ви, голодранці? Лигать латинськії потанці? Пождіть — ваш витісним ми дух.

Начальник троянців, Іул Енейович, почувши такі промови, прицілився і камінцем Ремулу влучив у лоб, і «хвастун бездушно повалився», а у тро­янців дух піднявся, і пішли кулачні бої:

Враг на врага сйкав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив.

Біля воріт брами стояли два міцних воїни — брати Битіас і Пандар, які ніби пропускали рутульців в місто, а хто заходив, тих вбивали — це була ще одна пастка для рутульців. Коли Турн це розгадав, то привів допомогу. Загинув Битіас, а Пандар, побачивши смерть брата, зачинив ворота. Але в кріпості вже був Турн. Пандар кидає в Турна камінь, і Турн загинув би, однак знову вмішалися боги — Юнона «заслоняє» собою Турна, а відчув­ши допомогу богів, Турн вбиває і Пандара. Окрилені перемогою Турн і рутульці б’ють троянців, що ті хотіли залишити кріпость, аж тут Серест — начальник артилерії — сказав:

Куди? Вам сорому немає! Хто чув? Троянець утікає! Чого наш славний ріддоживсь!

А князь наш бідний що помислить? Адже ж за воїнів нас числить, За внуків славнійших дідів!

Присоромлені троянці гуртом навалились на Турна, Турн відступив аж до річки Тібр, стрибнув у воду і «пустився вплав».

Котляревський Іван поема Енеїда скорочено

Частина VI

 В цей час на Олімпі боги, богині і півбоги зняли ґвалт і сварки, чим викликали невдоволення Зевса, який у гніві сказав:

Поступки ваші всі не божі; Ви на сутяжників похожі. І раді мордовать людей; Я вас із неба поспихаю 1 до того вас укараю, Що пасти будете свиней.

І своєю владою Зевс забороняє богам вмішуватися до людей, сказавши:

…тих богів лишу чинів,

Які тепер в війну вплетуться.

Тоді Венера нагадує Зевсові, що це він послав Енея біля Тібра осели­тись, то ж звідки там узявся Турн? Що це боги мстять Енеєві за те, що він Венерин син, і не дивлячись на наказ Зевса, розпалили на землі війну. І Венера просить у Зевса, «щоб жив Іул і жив Еней». Тоді в розмову вміша­лась Юнона. Вона облаяла різними словами Венеру, що та доносить на неї її чоловікові — Зевсу. Юнона звинувачує у всьому Венеру. Між ними зав’язалась сварка перед Зевсом:

Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби… І, як перекупки, горланять,

Одна другу безчестять, ганять

І рід ввесь з потрохом клянуть.

Тоді Зевс, щоб зупинити їх, на них нагримав і ще раз суворо попередив, щоб ніхто і ніяк не допомагав людям.

А на землі Турн знову повів своїх воїнів на кріпость. Битва була цілий день — «насилу розвела їх ніч».

А вночі до «городка, що Турн обліг», Еней з Паллантом і військом на-(иімжався. Еней не спав в човні, а думав:

Як Турна—ворога побити. Царя Латина ускромити І успокоїти народ.

Аж тут, дивлячись у воду, Еней бачить «видиво» — ніби одна істота у вигляді дівчини —мавки розповідає йому, що сталося з троянцями у його відсутність і про те, як ледь знову не згорів його флот, якби не Зевс. І лиш зажеврів день, як Еней «узрів свій стан в осаді», кинувся з новими силами на допомогу. Троянці з кріпості побачили його, і зав’язалась битва. Еней трощив ворогів. Мужньо бився і Паллант. Досвічені рутульці відразу по­мітили новачка, однак Паллант зумів розправитися з такими рутульськими воїнами, як: Даг, Гібсон, Ретій, Фарет, Демоток, Галес. У поєдинку Турна з Паллантом Паллант спочатку наніс сильний удар, але Турн зумів пере­могти молодого лицаря і вбив його, а потім посадив мертве тіло на коня і відправив у стан троянців:

Таку побачивши утрату, Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всі лягли.

Еней з новим завзяттям кидається у бій, щоб помститися за смерть 1 Іалланта:

Махне мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки: Так в гніві сильно їх локшив.

Еней убив Мага, Нума, Сереста, Тарквіта, Камерта, Луку та інших ру-тульських молодців. І ось Еней з Іулом возз’єднались:

Іул, як комендант ісправний, Енеєві лепорт подав.

Тобто розповів про все, що сталося в кріпості у його відсутність.

В цей час на небі Зевс поглядав на війну і намагався помиритися з дру­жиною Юноною, а хитра Юнона хотіла з цього мати зиск і упросила Зевса залишити життя Турнові. Домоглася Юнона свого любощами.

Юнона у вигляді Енея явилась до Турна. Турн, побачивши свого во­рога, кинувся його вбити. Юнона (все ще в образі Енея) прибігла до моря

і сховалась у байдаку, а Турн шукав розправи з марою Енея, стрибнув у байдак — Юнона перетворилася на зозулю і полетіла, а Турн уже був серед моря:

Турн глядь, аж він усе средь моря, Трохи не луснув з серця — з горя, Та мусив плить, де жив отець.

А Еней тим часом побив багато ворогів і з приходом ночі «був п’яний, єлежив…»

На ранок троянці ховали мертвих, а Еней взяв доспіхи рутульсь-кого лицаря Мезентія та на пень для втіхи посадив, бо він подумав, що опудало Мезентія допоможе їм відкрити місто латинців. Віддавши ос­танні почесті Палланту, Еней тіло з охороною відправив у столицю батька Палланта Евандра. Провівши тіло Палланта, Еней повернувся у кріпость, де його чекали посли рутульські з проханням віддати тіла мертвих, щоб «землі предати, нехай князь милость сю явить». На це Еней сказав, що навіщо рутульцям воювати з Енеем, який не держить на них зла, що його ворог — Турн. Це Турн не хоче, щоб Еней був ла­тинським князем і одружився з дочкою царя Латина. Але який зиск рутульцям, хто буде князем: Турн чи Еней? І нехай поєдинок між ними вирішить долю цієї війни:

Ми зробим з Турном поєдинок, Про що всіх кров проливать?

Послам латинським ця пропозиція була до душі, і вони обіцяли донес­ти її до Латина:

І мировую тут зробили, На тиждень, два або і три…

В цей час люди ремонтували місто, наводили порядки, гуляли, ховали воїнів:

Про Турна ж всі кричали сміло, Що за своє любовне діло Погубить даром ввесь нарід.

А в таборі царя Латина вельможі, порадившись із воїнами-героями, прийшли до угоди помиритись з Енеєм і відіслати йому дари. А лицарДран-сес наполягав, щоб:

Нехай лиш Турн, що верховодить І всіх панів за кирпи водить, З Енеєм порівня плеча. .

Також він пропонував, щоб Тури ніколи не приходив у латинську зем­лю, а Енееві віддати Лавинію і цим сватовством укласти мир надійний:

Сим сватовством нам мир даруєш І царства рани урятуєш; Дочці ж з Енеєм буде рай. А Турнові сказав: Еней тебе лиш визиває, А нас, латинців, не займає, Іди з троянцем потягайсь. Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те ділами — Побить Енея постарайсь.

І хоч як цього не хотілося Турнові, він погодився на бій з Енеєм. А поки йшли ці всі дебати, троянці готувались до штурму латинського міста. Знову почалася війна, але вже біля брам латинців. Амата насто­яла на тому, щоб цар не віддавав дочки за Турна, кажучи, що така воля богів, боТурн не зробить дочку щасливою. А насправді сама була зако­хана в Турна і не хотіла мати його зятем. Однак вона і не хотіла, щоб Турн бився з Енеєм.

Другого дня вранця два табори займали позиції, щоб спостерігати за поєдинком Турна і Енея.

Тут Юнона знову вирішила допомогти Турнові. Вона посилає мавку вод Ютурну [сестру Турна] спасати брата. Ютурна робить так, що воїн—латин пускає в троянців стрілу і вбиває Гиллипенка, що родом із аркадців. Знову зав’язалась бійка:

Кричать, стріляють, б’ють, рубають, Лежать, втікають, доганяють, Все вмиг зробилось кулішем.

Еней намагався зупинити всіх, але якась стріла попала і йому в стег­но — Енея поранено. Це помітив Турн, і почав вбивати сміливо троянців. «Побив багацько Турн заклятий».

Енея лічив Япід, і не без допомоги Венери, слова якісь наговоривши, зробив ліки і вилив на рану Енеєві. Чудотворні ліки подіяли, і Еней знову почав битися з ворогами. Ютурна ж вдалась до хитрощів і управляла кіньми Турна, спасаючи таким чином його від загибелі. Вона намагалась запусти­ти камінь в Енея, але той вчасно ухилився. Це ще більше розпалило Енея, і він веде воїнів на приступ Латинового міста. Безліч стріл полетіло на місто, і воно почало горіти. Амата, подумавши, що Турн загинув, з горя повіси­лась. Смерть Амати всіх сполошила: Латин «ледве устояв на ногах», а Лавинія одяглася вусе чорне і перед дзеркалом «кривитись жалібно училась і мило хлипати в сльозах».

А Турн, дізнавшись про смерть Амати, виходить на поєдинок з Енеєм. Еней вибив меча з рук Турна, і ніхто не хоче допомогти царю:

Біжить пан Турн і репетує, І просить у своїх меча; Ніхто сердеги не рятує Од рук троянська силача!

Однак знову Юнона, рукою Ютурни, дає меч Турну. Зевс розгнівався на Юнону і сказав:

Уже ж вістимо всім богам: Еней в Олімпі буде з нами Живитись тими ж пирогами, Які кажу пекти я вам.

Тобто Еней стане безсмертним, як усі боги, а безсмертного не можна вбити, тому Зевс радить Юноні заспокоїтись. Нарешті Юнона погоджується з таким рішенням Зевса, але вимагає, щоб на царстві був Еней:

Но тільки щоб латинське плем’я Удержало на вічне врем’я Імення, мову, віру, вид.

Тоді боги «Ютурну в воду одіслали», щоб не допомагала брату, тим самим лишивши Турна його сили, і Еней списом майже вбив Турна. Турн прохав відправити його труп до батька, і Еней майже пожалів Турна і хотів залишити йому життя, однак тут побачив на плечі у Турна Паллантову ла­дунку, і в нього від гніву задрижали уста:

Так ти троянцям нам для сміха Глумиш з Паллантова доспіха І думку маєш буть живим?

З цими словами Еней, щоб помститися за смерть Палланта, направ­ляє свій меч у рот рутульця і тричі повертає, «щоб більше не було хлопот»:

Душа рутульська полетіла.    До пекла, хоть і не хотіла, К пану Плутону на бенкет. Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь.