Звукова організація мови (фоніка)
У мові художнього твору в значно більшій мірі має значення звучання мови. Перш за все письменники додержуються загальних вимог милозвучності, тобто евфонії, характерних для мовию
Наприклад: чергування у – в, і –й, з – із – зі.
Крім того, звукове оформлення творів повинно відігравати і певну художню функцію.
Існують такі спеціальні засоби звукового забарвлення тексту:
- Асонанс (лат. “подібно звучати”) –це повторення голосних, яке надає віршові милозвучності, музичності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії.
Наприклад: повтор голосного “О”
Д. Павличко
Впали роси на покоси, (викликає уявлення про широкий, відкритий простір – луг, поле)
Засвітилися навколо,
Там дівча ходило босе,
Білу ніжку прокололо…
- Алітерація (лат. “буква”) – повторення приголосних звуків4 залежно від звучання кожного приголосного створюються певні враження: чи то різкість, жорстокість, навіть ворожість, чи то , навпаки, ніжність, м,якість.
Наприклад: Т. Шевченко у поемі “кавказ”, щоб передати негативне ставлення до російського самодеожавства вдається до алітерації на “”Р”:
За горами гори хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі,
Споконвіку прометея там орел карає,
Що день Божий добрі ребра й серце розриває…
Наприклад: алітерація на “Л” створює враження ніжності, лагідності
Д.Павличко
З далекого краю
Лелеки летіли,
А в одного лелеченьки
Крилоньки зомліли..
Часом сильне враження створюється поєднанням алітерації з асонансом.
Наприклад: М.Рильський, щоб створити в уяві читачакартину навального руху ворожої орди, тупіт коней, брязкіт зброї поєднує алітераціі на П – Т – Р і асонанс О – У :
Не один ти стрічала погрозний погром.
Знаєш тупіт і стукіт, і грюкіт Батиїв..
- Звуконаслідування – один із звукових засобів поетичної мови, який збагачує поетичну мову, увиразнює її за допомогою використання слів, які звучанням своїм нагадують певне явище, а саме: спів пташок, шум води, дощу, дерев тощо.
Наприклад : у баладі “Утоплена” Т.Шевченка майстерно передано шелест осоки, очерету за допомогою звуконаслідування С – Ш:
Хто се, хто се, по сім боці
Чеше косу? Хто се?
Хто се, хто се, по тім боці
Рве на собі коси?..
Звуконаслідування часто трапляється в народних піснях, а також у розмовній мові.
Наприклад:
Пливе човен води повен,
Та все хлюп, хлюп, хлюп,
Іде козак до дівчини
Та все туп, туп, туп…
Таким чином, повторення окремих звуків у певному контексті надає творові цілком визначеного звучання, більшої виразності.