Олесь Гончар новела Модри Камень

Олесь Гончар новела Модри Камень

І Бачу, як ти виходиш з своєї гірської оселі й дивишся вниз. — Терезо! — гукає тебе мати, а ти стоїш не озиваючись. — Терезо! А ти посміхаєшся комусь. Вітер гуляє в Рудних горах. Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір’ях, і облизане каміння сміється до сонця.

Олесь Гончар повість Микита Братусь

Олесь Гончар повість Микита Братусь

I Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється — засиніло зовсім по-весняному. Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки. — Здрастуй, — кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав’язану вухами на потилиці. Дівчата сміються: — Ви в нас, Микито Івановичу, як народний артист! Думають, дивакує старий. — Цокотухи, — кажу, — ви не смійтесь, бо це не дивацтво, без цього сад родити не буде.

Олесь Гончар роман Людина і зброя

Олесь Гончар роман Людина і зброя

Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА — Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата.

Олесь Гончар новела Кресафт

Олесь Гончар новела Кресафт

На польовому току, де ворохи зерна поналивані, сказали Кухаренкові, що його викликають у район. Важко стояв серед току, вуса висіли аж до землі, такий був похнюплений. Легкова в ремонті, міг би взяти одну з вантажних, що возили зерно на елеватор, але соромно брати вантажну для такої поїздки. Під рукою була бригадирова однокінна бідарка — нею й поїхав.

Олесь Гончар Крапля крові

Олесь Гончар Крапля крові

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людське життя… Воно як свічка: дмухнув вітер, і — вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша — прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя.

Олесь Гончар новела За мить до щастя

Олесь Гончар новела За мить до щастя

У тропічному місті Рангуні, де молоді смаглочолі солдати стоять з автоматами на постах у своїй джунгляній зеленавій одежі, в місті золотих пагод – храмів, що підносяться в небо стогами жовтогарячого жнив’яного блиску, в місті, де рано ніч настає і в присмерках палацу, мовби вихопленого з казок Шехерезади, майне раптом обличчя з прекрасним профілем камеї, а на сцені, відданій східним розкошам пластики, співають руки танцівниць, тчуть пісню кохання під звуки дивного інструмента (назва якого так і зосталась тобі невідома!), — в той жагучий, по – тропічному паркий рангунський вечір з фантастикою музики, краси і мрій піднебесних згадалася чомусь Ця давня історія, … Читати далі

Олесь Гончар Бригантина

Олесь Гончар Бригантина

I Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. “Ану, що ви мені зробите?” В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких горювань принесло воно сюди свою упередженість і цей упертий затаєний спротив?

Олесь Гончар роман Берег любові

Олесь Гончар роман Берег любові

У білі, сліпучі дні весни чи раннього літа дівчата з місцевого медучилища проводять на території фортеці, заняття з протиповітряної оборони. З ношами, у важкому спецодязі, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юні медички з сміхом долають уявну радіоактивну зону, долають учбову смерть і все когось рятують, рятують, рятують… Територія між валами саме для таких ученьями, горби, бур’яни. Щоліта в ямах археологи знаходять собі роботу, на пагорбах кози космічної ери пасуться. Споруда римських чи й ще раніших часів, фортеця давно вже нікого не відлякує. В бійницях гніздяться птахи. На вежах туристи лишають плями своїх автографів. Лише з … Читати далі

Олесь Гончар Україні

Олесь Гончар Україні

Плюндруються твої сади, Твоє чужинець поле крає. Вже лицарів твоїх сліди У полі вітер замітає. Та все ж люблю тебе, ясна, Як гнаний син нещасну матір. Тобі по краплі, всю, до дна Готовий кров свою віддати. І не страшить мене Сибір, І не страшать кайданів дзвони. Велика Україно, вір: За тебе встануть ще мільйони.

Олесь Гончар Полтава

Олесь Гончар Полтава

Мов яхта біленька, у зелені плава Мирна моя Полтава. Чужого солдата говірка гаркава — Невже це моя Полтава? Сміється до нього землячка лукава — Зрадлива моя Полтава. Ведуть нас у табір — доріжка кривава. Ні! Не моя це Полтава! 1942, Полтава.