Пригоди в Інтерляндії

Пригоди в Інтерляндії

Жили на світі два друга:  Дмитро – страшний хуліган  і Павло – інтелігентний хлопець. Дмитрик у своєму спілкуванні в Інтернеті використовував лайливі слова, а Павло, мабуть,  таких і не знав.

Одного разу наш хуліган,  як завжди, сидів в Інтернеті. Спілкувався з Павлом і навіть зараз використовував лайку. Але все пішло не як завжди. З дисководу раптом вилізла рука і затягнула Дмитрика.

Отямився Дмитрик не швидко. Перед ним стояло два чоловіки і жінка. Раптом вона почала несамовито кричати:

— Ну і що це таке! Скільки тобі раз повторювати? Не лайся! Мої діти від тебе вже і так  наслухалися!

У Дмитрика з кожним разом збільшувалися очі. А коли жінка вже не кричала, він стояв червоний з булькатими очима.

— Ну, добре, ти хуліган, але Павло! – охнула жінка.

— Ой, а Павла за що! – зойкнув Дмитрик.

— Ну ходімо, він сам тобі розповість!

Вони йшли містом, яке було схоже на їхнє, але на деревах росли не яблука, а чіпи. А будинки складалися з електросхем. Зупинилися вони вже біля замку, який був неперевершеним! Вартові відкрили браму. Дмитрик плентався позаду, а жінка йшла попереду,  її підтримували два чоловіки. Нарешті вони зайшли. Посередині стояв збентежений… Павло! Червоний, як буряк,  з великими очима, важко дихаючи.

— Що сталося? – спитав Дмитро і  підбіг до друга.

— Ну … це … я …хотів, – промимрив Павло.

— Краще я розповім. До речі, я не сказала, як мене звуть. Я – Королева ІІ Моніторика.

— Що?! – вигукнули хлопці.

— А взагалі де ми?

— Ви в країні Інтерляндії, у  місті Мережа.

— А навіщо ми тут?

— Тому що ви зробили неприпустимі помилки. Ходімо!

Тепер хлопці йшли попереду і гучно розмовляли. А жінка, тобто Королева ІІ,  йшла позаду. Вони підійшли до дверей. Моніторика вийшла вперед і відкрила двері ключем. Кімната,  у  яку вони зайшли, була вся із золота, срібла та  бронзи. А посередині на стенді лежала велика, товста книга. Королева підійшла і відкрила. Далося їй це не дуже легко.

— Ой, а ви ж не розповіли, за що Павло тут! – викрикнув Дмитро.

— За що, за що! Він дав свої особисті дані на сайті!

— Ну і що! – здивувався Дмитро.

— А те, що Кодекс Інтерляндії правило 9, абзац 3 говорить: «Нікому не давати свої дані», — прочитала Моніторика

— А що буде! – вже закричав Дмитро.

— Не кричи на мене! Буде те,  що до нього можуть прийти шахраї і обікрасти.  А ще гірше викрасти його! – пояснила все Моніторика.

— О, Боже ! Мені погано! – промимрив майже непритомний Павло.

Він був білий, як сметана.

— А його за що? – запитав Павло.

— А його за те, що він використовував лайку у своєму мовленні.

— Ну і що з того! У мене що права немає! – закричав Дмитро.

— Немає! За правилом 1036, абзац 5:  «Не можна використовувати лайку»,  — знову прочитала Моніторика.

— А то що! – вже заволав Дмитро.

— А ось що! По – перше, це некоректно! По – друге, тебе можуть заблокувати. По–третє, тебе можуть знову забрати сюди, але не на п’ять хвилин, а на все життя! – впевнено говорила Моніторика.

— Ну що, тепер Ви зрозуміли! – почувся голос позаду.

Хлопці обернулися. Перед ними стояв солідно одягнений чоловік. Він підійшов до Королеви і обійняв.

— До речі, я Король ІІ Системний Блок. Ну так що, хлопці, зрозуміли? – запитав чоловік.

— Так! Нам дуже соромно за таку поведінку. Ми більше не будемо! – хором вигукнули хлопці.

— Ну добре, відпускаємо! – вигукнула Королева.

Вона прочитала закляття з книги і замахала руками над хлопцями.  На них спустився туман. І вже крізь нього вони почули слова подружжя: «Бувайте і пам’ятайте наші слова».

Хлопці отямилися в кімнаті Павла. Друзі ще довго  обговорювали цю подорож. І виконували все. Дмитро більше не лаявся, а Павло не був таким довірливим.

І ви, діти,  це пам’ятайте! Бо ж і вас заберуть до Інтерляндії!

Автор: Сопільняк  Крістіна,

учениця 5-го класу

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *