Ольга Кобилянська Через море

Ольга Кобилянська Через море

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Через море  читати в повному обсязі День із самого поранку ясний. Такий ясний і сонячний, що небо, звичайно в погожі дні синє-синє, відбилося в морі чистою блакиттю. І тому море синє, і сріблом мерехтить по верху, і погідне, і бутне. Хвилі його женуть одна одну до берега, грають весело і умовляються шумливо щоразу і щодня гнати так весело. Дві білі меви сидять на березі і перечаться. Більша й менша.

Ольга Кобилянська Через кладку

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Через кладку  читати в повному обсязі I Я всіх знав отих, про котрих буду писати, старших і молодших, жінок і мужчин; ба одна часть їх мешкала навіть в домі моїх родичів, в горах, у невеликім місті. К., саме в роках, як вступив я в державну службу практикуючи і жив враз з родичами. З того часу, а мав я тоді 25 років, — походили якраз ті знайомства, про котрі хочу писати. Не тому, щоб з моїх записок вийшов якийсь закінчений роман або новомодна повість, а так, — щоб вдоволити самого себе.

Ольга Кобилянська Царівна

Ольга Кобилянська Царівна

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Царівна  читати в повному обсязі I Я родилася 29-го падолиста. Старі люди і сонники кажуть, що цей день — день недолі. Може. Однак мені не хочеться в те вірити. Я рада би приглянутися кождій речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, — адже кожда проява має свої причини й наслідки, все підлягає строгим законам, лише ми не дуже на це зважаємо. Ми не дуже доходимо причини деяких прояв, що далися би не раз змінити на добре. Ні! Ми кажемо, що все має своє призначення і так мусить бути!.

Ольга Кобилянська Сниться

Ольга Кобилянська Сниться

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Сниться  читати в повному обсязі (Пристань з мущинами, від яких несуться голоси нерівними хвилями, то вище, то нижче.) Ми ще не в дорозі до повороту; ще не скінчили. Ми ще йдемо. Вгору, а там і вдолину. Не чуєте? Одні вдираються муравлями на скали, сторожать, сіють армат-ними ядрами; а долинами копошаться враз з кіньми, з розірваною землею другі. Інші знов клубляться кривавою масою і не підоймаються більше. Ще інші позаховувалися бурсуками в нори. між лісною деревиною, що усипляє їх в голоді й холоді своїм довічним шумом, стрясаючи на них святочну одіж, білий іней, а з тим … Читати далі

Ольга Кобилянська Сліпець

Ольга Кобилянська Сліпець

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Сліпець  читати в повному обсязі Я осліп. Через що якраз — не варто й казати. Все-таки найстрашніше те, що я осліп. А зо мною разом у больниці сидів і другий такий темний, як я. Нам було добре, як нас разом лишали. — Бачиш хоч дрібочку сонця? — питав я іноді нещасного товариша свого. — Ні, — каже він. — А ти? — І я ні.

Ольга Кобилянська Слово зворушеного серця

Ольга Кобилянська Слово зворушеного серця

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Слово зворушеного серця  читати в повному обсязі Сьогодні моє свято. Найбільше в моєму житті. 55 років скромної праці на літературному полі. 55-річний ювілей. В голові — сила думок. В серці — невимовні почуття. Багато прожито за сімдесят сім років нелегкого життя. Багато перетерпіла за п’ятдесят п’ять літ на невторованому шляху письменника. Цензура. Заборони. Скільки палких думок лишилось в тайні, не могли до людей дійти. Але і книжки виходили не на широку дорогу: вузькими й тернистими стежками пробивались вони до людей, до читачів своїх, їх перепиняли, їм перетинали шлях, з рук людини виривали.

Ольга Кобилянська Природа

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Природа  читати в повному обсязі Вона мала поверх двадцять років і була висока. Хоч русинка від голови до ніг, було в неї рудаве волосся, що у русинів рідкість, та в чертах бачилась порода, а майже меланхолійний сум, що вибитий на всім, що нагадує оцей нещасний народ, був і в неї основою характеру, її очи, великі, трохи нерухомі і вогкі, були сумні і тоді, коли уста усміхалися. За сі очі звали її «руською мадонною». Вирісши на самоті і майже серед пишного блиску, вона не знала ні життя, нічого з його мрачних боків. Знала його тільки з … Читати далі

Ольга Кобилянська Осінню

Ольга Кобилянська Осінню

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Осінню  читати в повному обсязі Слабим усміхом грає сонце по пожовклій деревині парку і лісу, а тут і там ворушиться щось між листям тихим шелестом, неначеб самітня пташина вигребувала що гострими ніжками. Однак це лиш подув осіннього вітру. Всунувся поміж почервоніле листя дикого винограду — он там на білім мурі — і від часу до часу здіймає його в ритмічних рухах червоно-жовтою хоругов-кою; або знов обзивається шолопанням в поодиноких незамітних місцях.

Ольга Кобилянська В неділю рано зілля копала…

Ольга Кобилянська В неділю рано зілля копала...

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 В неділю рано зілля копала…  читати в повному обсязі I Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дiвки чapiвницi. Солому палять і зілля варять, Тебе, Гpицуню, здоровля позбавлять. Тамта одная чорнобривая, Та чapiвниця справедливая! І чарівниця, і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісно кохaє! В неділю рано зілля копала, У понеділок полоскала, А у вiвmopoк зілля варила, В середу рано Гриця отруїла.

Ольга Кобилянська Вальс меланхолійний

Ольга Кобилянська Вальс меланхолійний

Ольга Кобилянська 1863 — 1942 Valse melancolique  читати в повному обсязі Фрагмент Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвійно живу. Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає! І класичну музику люблю. Навчила мене її розуміти й відгадувати по «мотивах», одна з моїх товаришок, якої душа немов складалася … Читати далі