Улас Самчук. Роман — хроніка МАРІЯ скорочено.

Улас Самчук. Роман - хроніка МАРІЯ скорочено

Улас Самчук

Роман — хроніка «МАРІЯ»

Скорочено

Короткий зміст

                                                                                      Матерям, що загинули  

                                                                                    голодною смертю на

                                                                                         Україні в роках 1932-1933.

 

Книга про народження Марії

Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела 26 тисяч 258 днів. Стільки раз сходило для неї сонце. Була весна, цвіли дерева. Маленька Марія йшла вже життям.  Не раз  прокинеться від сну, нап’ється з материного лона пахучого напою і наповняється радістю…

І так Марії йшов шостий рік. Але мати  Оксана в той час застудилася й дістала страшну хворобу. Кашляла, хапалася за груди.

Батько працював у каменоломнях, мав велику бороду та вуса.

Одного дня надворі вигуки й гармидер. Мати вибігла, голосить. У хату щось внесли і поклали на лаві. На другий день чужі люди десь віднесли тата й не принесли назад. Увечері їли, пили. Коли запитала у мами, де наш тато, то відповіла, що забив камінь.

За два місяці після цього випадку мати лягла на постіль і більше не  звелася. Лежала – очі великі, випнуті, не говорила, не плакала. І прийшла одна ніч, коли Марію забрали з хати, де лежала Оксана, і перенесли до сусідів. З нею спала тітка Катерина.

Минуло багато днів. Марія почала забувати матір. Жила у тітки Катерини, де було ще п’ятеро  малих ротів.  По рокові вже мусила щось робити – не буде ж даремно хліб їсти. Пасла на вигоні гусей.

Улас Самчук. Роман - хроніка МАРІЯ скорочено, короткий зміст.
Улас Самчук. Роман — хроніка МАРІЯ скорочено, короткий зміст.

У 9 років почала Марія самостійно жити. Пішла у найми до Мартина Заруби. Господар порядний, Марію чесали, мили, викормлювали. За це пасла влітку худобу, взимку носила воду, помагала прясти вовну.

На 12-тій весні відчула дівочий сором. А хлопці, дивлячись на неї говорили: «О, це буде дівка!..»

І Марія стала – о, дівка! Не виповнилося і 15 років, як почали за нею оглядатися. Одним з парубків був Гнат Кухарчук – низького зросту хромає на праву ногу – ще малим ударив сокирою по коліну. Марія його навіть не помічає.

Мартин мав два господарства: у селі – заправляла стара мати Домаха, а на хуторі – сам. Стара дуже любила дівчину, але Марія жила на хуторі.

Одного вечора те сталося. Марія набирала з колодязя воду, а в цей час із-за саду виїхав Корній. Поцілував її, домовилися зустрітися у суботу на вечірній.

Субота. Сонце вже сідає – а Мартин все ще сіє, Марія з ним. Приїхали додому, дівчина швидко впоралася по господарству та й побігла на вечірню. Проводив додому до тітки Домахи Корній. Обняв її за стан та й мовчить. Потім сказав, що заберуть його в москалі. Він рекрут, і прийняли в матроси. Сім років служби. Марія зів’яла після цього, ноги не тримали. Клялася не забути, дочекатися.

Корнія забрали в матроси. Марія розливала безліч сліз.

Гнат Кухарчук кульгає на праву ногу, але господар, яких мало. Їх три брати. Працьовиті всі, розумні. Середній відділився, Гнат залишився зі старшим Михайлом та його жінкою Одаркою. Гнат – майстер на всі руки. Всі знали, що як тільки хату скінчать, то ожениться. Хоч і не красень, а дівчата  бігали за ним. Але він дивися лише на Марію. Чекав її з вечірньої, дарував то цукерки, то коралі..

Одарка, жінка Михайла (батьки померли) говорить, що Марія Гнатові не пара. А Марія вже не цурається хлопця.

Вдарили свята. У новій Кухарчуковій хаті гості. Куми, свати, сусіди. Минуло Різдво, Водохреща. Гната не впізнати – сумний, аж чорний. На коляду Марія запросила Гната у гості (до Домахи). Він не йшов, а летів.

А Марія все-таки листів од Корнія чекає. Минали місяці – жодного листа. Засватав незабаром Гнат, відгуляли заручини. Знайшлися у сироти й подушки, й корівка, адже у Мартина вона була як удома. Приїхали з міста Мартинова дочка й причепурила наречену по-панськи. Благословили на шлюб. До шлюбу їхали окремо, опісля разом на Гнатовій підводі. У світлиці накриті довгі столи. Марія думала весь час про Корнія. Але Гнат  не такий вже і поганий – добрий і щирий, якось звикнеться, полюбиться, забудеться. Мартин подарував гроші, дві десятини землі. Піднесено й урочисто приймала дівчина дарунки.

Уночі виряджали до молодого. У молодих знов зустрічали з образами та хлібом, садовили за стіл, після вели молоду до комори.

Гнат дивиться на Марію, мов на святу. Пішли буденні дні. Гнат доглядає Марію, як малу дитину. Перечитав їй багато книжок. Відчула, що вагітна – тепер хоч не буде сама, хоч має про що думати. З першого тижня Одарка спихнула на Марію багато домашньої роботи, і та сумлінно виконувала свої обов’язки.

Родився у Марії хлопчик і назвали його Романом. Це було великим святом. Гнат землі не чув під собою. Через тиждень – хрестини.

Золота осінь. У Кухарчуків великий смуток – півторарічний Роман тяжко захворів. Не їсть, гарячка, висип.  Гнат привіз лікаря, але той сказав, що пізно. Хлопчик помер. З уст Гната вирвалося ридання, схоже на рев худобини. Марія не ворушилася, не плакала. Після похорон Марія не хотіла вертати додому, хотіла зостатися коло могили, її забрали силою. Пролежала тиждень, а потім як тільки зведеться на ноги – і йде на могилку. Гнат дуже страждав, адже Марія не любила його. Заповнила була порожнечу в серці дитиною, а тепер знову порожнеча.

Марія вагітна вдруге. Через півроку народилася нежива дитина. Саме тоді прийшов  у відпустку Корній. Марія була бліда і неприваблива. Раз тільки бачила його в церкві – високий, міцний, виголений, одягнений пишно – у Марії темніло в очах і мліли ноги. Додому  з церкви вертався з молодою сусідкою, Марія йшла за ними.

Улас Самчук. Роман - хроніка МАРІЯ скорочено
Улас Самчук. Роман — хроніка МАРІЯ скорочено

У той час Гніт для неї не існував. Він був удома, працював, але вона його не чула і не бачила. Він розумів усе. Корній пробув два тижні і поїхав. Марія забула про сина мертвого, про все, повернулася у минулі часи свого дівування. Швидко наливалася соками і округлювалася. Хотілося мститися комусь, а під рукою був Гнат – це він у всьому винен. Марія вбиралася у барвисті спідниці, голову крила по-дівочи, праця її не цікавила. Досить. Неділі, музики, сміхи. А Гнат чув, що дружина повертається пізно вночі, все знав, але терпів. Марія іноді не приходила взагалі ночувати. І тоді Одарка з Михайлом сказали або Гнат її приструнить, або  хай вибирається з хати під три чорти.. Гнат робить через сіни хату – і переходять з Марією на самостійне господарювання. Минув тяжкий рік. Втіхою Гната стала Біблія, яку він читав вечорами, поки Марія веселилася з молокососами, грала в карти. Одного разу заговорила з Гнатом сусідка Гапка Хомиха, запропонувала йому допомогу. По кутку ширилися чутки, що Гнат залицяється до Гапки. Марія почала залишатися вечорами вдома, просила його почитати. Одного вечора Марія постелила постіль і не пішла, як звичайно, на запічок. Тієї ночі вона завагітніла втретє.

І народила Марія дівчинку. Назвали Надією. Гнат помирився з братом, назбирав кумів. Хрестини вийшли такими, яких вже давно не було. Росте Надія. Життя з новою силою обхопило Гната, господарство розростається. Минуло два роки. Гнат і Марія чують під собою твердий грунт, не думалося, що й цьому буде край.

Видалася сильна зима. На село вдарив тиф і скарлатина. Не минув місяць, як весела Надія покинула цей світ. Марія думала: немає більше справедливості. Гнат цілий місяць лежав хворий і змагався зі смертю. Дома закінчилися дрова, Гнат поїхав  у ліс,  попав під деревину, яка потрощила йому якраз криву ногу – відвезли до лікарні. Марія залишилася сама на господарстві. Тиф якимось чудом оминув її. Щотижня їздила  до Гната. Довго він змагався зі смертю і врешті переміг.

Вступила весна. Перед Великоднем повернувся додому Корній Перепутька. Дужий, кров з молоком. Приходив до Марії, а та не забороняла – поможе що-небудь. Корній вештався по господарству, як у себе вдома. Хлопець, що служив у Марії розповідав, як Корній серед ночі скидав її з ліжка, лаяв, а та цілу ніч стояла коло порога. Гнат думав, де ж Марія, мабуть, багато праці. Але одного разу заїхав до нього Михайло  та розповів усе.

На Зелені свята Гнат повернувся. Марія сильна, випростана, обновлена, просить розлучення, говорить, що завжди любила лише Корнія. Поїхав Гнат до млина, а повернувшись не знайшов Марії вдома, її речей також не було. Пішла від нього. Кажуть, б’є її Корній, не має чого  в них їсти, хата ринеться, а все-таки пішла.

Марія живе, боліє новими болями. Завагітніла, Корній лютував. Пішла до якоїсь бабки, та вирвала живе тіло залізом. Марія заливалася кров’ю, але терпіла, додому повернулася порожня.

Осінь. Село збирає овочі. Гнат чекав довго, але вирішив дати розвід. Але витрати на це має взяти вона на себе. Марія позичила у жида гроші, поїхали з Гнатом залізницею до консисторії. Там дали розвід, але їй не хватило грошей. Гнат допоміг. Зайшли до корчми поїсти. Марія їла жадібно, синці під очима. Запропонував порвати папірці, щоб вернулася до нього. Не погодилася.

 

Книга днів Марії

Корнієва хата край села на пагорбку. Поля мало. Сад і город окремо. Марія забрала від Гната свої дві десятини і корову з теличкою. Йшли дні. Прийшлось розлучитися Корнієві з гармонією та московською мовою. На господарстві що крок – праця. Руки почорніли, набрались селянської цінної шорсткості. Марія гнулася під ним лозою. Лайки. Стусани, а плакати не смій. Сама винна – обіцяла і забула. Корній все більше втягувався в працю. На весну обсіяли поля, взялися мурувати клуню. Марія завагітніла, але боялася сказати. Але Корній вислухав і махнув рукою. Справили весілля. Марія не чула границь радості. Народився син. Назвали Демком (на честь приятеля на флоті).

Все більше пізнається радість праці. Земля втягує у своє нутро і наповнює розум Корній чує вже це. Матроство забувається, і він стає людиною.

На осінь клуня наповнюється пшеницею, житом, вівсом. Зверху накрилася грубою стріхою. Корній ходить навколо і тішиться. Зібрав, що мав, — — яблука, сливи, продав. Змурував кам’яний льох. Марія подбала про вишнівки, слив’янки.   Корній вище піднімає голову. Завелися дві коняки.

Демко росте, грубішає.

Настало свято. Як заспівають перші півні, треба вставати і поспішати на всеношну. Корній, Марія і стара мати сидять коло столу і їдять Святу Вечерю, їм весело і радісно. Минули дні. Новий рік, Водохреща. По селі колодки справляють, Корній не останній. Скликав людей, і викотилися на стіл наливки. Радості було, сміху. Марія сказала, що знову вагітна і народжувати якраз у жнива. Корній відповів: «Все тоді родить – земля і ти… Нічого, жінко. Валяй і діла так… Аби лиш люди були, аби лиш не потвори…»

Марія виросла на господиню і матір. Жала, пекла хліб, родила. У кінці жнив прибавилося  аж двійко нових крикунів. Дні невпинно пливуть.

Настав день, коли Марія наварила не лише для родини, а й для 6-ох чужих людей. Сьогодні закладщина – закладається фундамент нової хати. Нарешті прийшов день, коли Марія перебралася  до просторої нової хати. У колисці маленький Максим та Надійка.

На Різдво Корній задав гульню. Він тут пан, Марія –пані.

Улас Самчук. Роман - хроніка МАРІЯ скорочено
Улас Самчук. Роман — хроніка МАРІЯ скорочено

У ті дні трапилася війна. Японець на руського царя задумав піти. Потягли Корнія до війська. Сусіди його далеко за село провели. Через деякий час прийшов лист (1905 рік), в якому нагадує, щоб кормила худобу. Запитує про дітей. Марія попросила сусідського школяра написала відповідь.

Одного разу зустріла Гната. Давно його не бачила, уникала зустрічі. Він так і не женився, пристав до Михайла і так коротав дні. Запропонував допомогу Марії, адже весна йде, сівба. Вона відмовила.

Надходить Великдень. Щовечора вертаються з церкви, і Гнат коло Марії. Клопоти, праця зім’яли її молодість. Гнат зізнається, що все-таки кохає її. Але Марія пішла від нього, сказавши : «Добраніч».

На Великдень церкви в огнях. Але у Марії на душі туга. Наснився їй дивний сон, що дістала вона листа від Корнія.

Марія залишила вдома дітей з матір’ю, нагадала, щоб стара не задрімала, і побігла до церкви. У церкві тіснота. При кінці служби Марія вийшла з церкви, до неї підбігли сусіди  і сказали, що горить хата. Коли прибігла, все було скінчено. Не лишилося від хати нічого, сусіди ледь устигли врятувати дітей і стару.

Стара непритомна. Гріх на неї найшов, і заснула. Свині попеклися, коні покалічені, згоріло все до останньої соломинки, врятували лише кілька образів. Дітей розібрали сусіди.

Люди одразу утворили сходини і вирішили допомогти. Всі мають зсипати на насіння зерна, допомогти гуртом звести  на хаті стріху.Сусіди шепотіли, що запалив  хату Гнат. Його допитували. На питання не відповідав. Розпитували і Марію, як вона думає, чи міг це зробити Гнат. Вона сказала: ні.  Гната відпустили.

На осінь хата мала знову вікна і двері. Люди допомогли зібрати урожай. Писала Корнію про свої нещастя, і той прислав 25 крб. Гнат жив дома.  Читав книжки, люди говорили, що вчить магію. Про пропонує Марії гроші, але та відмовляється.  Через кілька днів не стало Гната. Пішов з дому і не повернувся…

На Великдень прийшов Корній. Вечорами у них повно людей, Корній оповідає про війну, революцію, що нібито вся земля має належати бідному  народу.

Минуло свято, Корній у поле. Купив десятину землі. Марія знову завагітніла. Перед Різдвом народився хлопчик. Назвали Лавріном.

Минуло 5 років – і Корній господар, з широкою бородою, почесний чоловік у громаді. Демко вже парубочиться, на музику ходить.Найулюбленішою дитиною обох Перепутьків була Надія, слухняна, весела, гарна. Ніколи не ухиляється від праці.

Через  декілька років Демка забрали в рекрути аж на Кавказ. На Максима припало більше роботи, він зовсім відмовився «служити батькові». Посварилися і Максим покинув дім, подався до міста і там дістав місце лакея при дворянському клубі. Корній мусив найняти чужого парубка до роботи.

Гнат у монастирі, читає.

Стояв  незабутній 1914 рік (Перша світова війна). Але не плачте, не журіться, обійдетесь без чоловіків, без синів. Росія дасть вам інших. Одного разу прийшла листівка від Демка, що живий, знаходиться в полоні у німців, просить вислати житніх сухарів.

Непомітно підкрався 1917 рік. Коло церкви з’явився ранений «унтерофіцер» , говорив, що додому всі повертаються каліками, т ому земля повинна належати народу. Революція!

Демко загинув, зате повернувся Максим, вбраний у більшовицьку шкуру. На ньому френч і галіфе, у кишені наган, яким він розстріляв образа у хаті. Далі подівся кудись мандрувати. Лаврін вже ходить до школи. Надія давно дівка. Вернувся з війська матрос Архип Паньків, покохав дівчину. Лаврін з ним постійно сперечався про козаччину, радянську владу. Незабаром посватав Надію та обвінчалися. Прибув і Максим, але після того, як той напився  і почав промову, Корній його вигнав. Родина розпадалася.

Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так само заходило і сходило. Йшов і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, тисячі Корніїв і Марій не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець…

Улас Самчук. Роман - хроніка МАРІЯ скорочено
Улас Самчук. Роман — хроніка МАРІЯ скорочено

 

Книга про хліб

 

Марія і Лаврін перевертають покоси. Вершники  з червоним прапором наближаються, рівняються з нею. Говорять, що тепер «совєцкая власть». Витоптали кіньми всі покоси, понапихали вози конюшиною і потягли далі.

Ввечері повернувся за сходки Корній, сказав, що потрібно віддати корову. Через декілька днів звеліли вести на мобілізацію коней. Корній говорить: «…Було війна – не зломила, то прийшли банди голодранців, які доконають.»

Дядьки схопилися  за обрізи. Піднімалося село за селом, всі рухнули на грабіжників.

1920-й 21-й роки. Роки солі і хліба.  Валки босих людей сотні верстов ідуть по сіль. Хліб… Виривали один одному з рук, з зубів…

А поїзди з канапами сунуть безперестанку. Земля стогне, п’є кров.Тоді в пекельних кузнях готовить сатана свій винахід. На полотнищі свого прапора виписує: НЕП, УССР.

Минув рік. Налилася білим цвітом весна. З поля вернувся Корній. Говорить, що потрібно Лавріна віддати вчитися.

Повернувся Максим. Через тиждень старі перебралися через сіни у малу хату. Всього не лишили Максимові, дещо забрали. Образи свої перенесла Марія. Лаврін все міста тримається. Інколи приїжджає додому і живе не у Максима, а у батьків. Одного дня Максим говорить, що буде одружуватися. І хоче, щоб батьки випорожнили хату. Корній зрозумів, що син їх виганяє, вийшов. Довелося перебратися у Закаблукову хату (була порожня). Їм все здавалося, що прийде хазяїн та прожене. Так ішли дні. Надія приходила до матері. Говорила, що господарюють, що вагітна. Архип (чоловік Надії) помирився з Лавріном. По жнивах Надія народила доньку, назвали Христина.

Того року родилося багато нових людей. Відступився Маркс. Голод, минулося безпліддя. Вернулося мудре й святе життя.

Навалилася зима.  Степами гудуть хуртовини. Знову зацвіли сади. Індустріалізація. Колективізація. Перша колективна осінь. Порвані і загнані мужики. Брехня і ударна праця. Жнива щороку мали свою пору. Цього – запізнилися. Біжать накази: «Хліба!». Ночами лущать діти дорогоцінне зерно і несуть голодним батькам.

Україна дала вам «хлєба». Україна корчиться з голоду колгоспів, обливається потом, риє свій чорнозем і видирає з  землі «хлєб».

Робить наступ люта зима.

Жив Корній з Марією та сином на господарстві Закаблука, обробляв землю. Мудрий син подбав, щоб забрали машину, тож довелося молотити ціпом. Зимою Лаврін у місті. Час від часу забігає Надія. У неї забрали все, коняку забили самі. Дитину нічим годувати. Лавріна незабаром забрали, старі не знали навіть куди. Одного дня вийшла «Пролетарська правда», де була заява: «Я, Максим ..Перепутька, відмовляюся від батьків-кулаків… Рівно ж осуджую.. і вимагаю суворої кари свому бувшому брату Лаврінові, який став до послуг петлюрівської контрреволюції…»

Весна. Зерно кинули у глевку землю і приволочили. Нове начальство, зміна директора. Країна нічого не думала, крім думи про хліб. З Москви б’ють тривогу, що Україна відстає  з хлібозаготівлею. Село ціпить зуби і нащетинюється. Для збору бур’янів кинуто цілий народ.

Настала зима. Марія більше хворіє, ніж ходить. Хліб у них забрали, залишили  трохи овочів. Тримав сухоребру кон6іку та Сірка.

Хліб весь зібрали у церкву і поставили охорону. Але Архип згадав про підземний хід. Вночі з  сімома мужиками винесли весь хліб. Того самого дня у селі був похорон. Несли домовину. А в ній замість мерця був хліб. Над селом тиша.

Долиною віє вітер. Видно одну сторожку. Там живе Гнат. До нього приходять люди слухати Біблію.

Розкопали домовину, знайшли хліб. Забрали Архипа, він уже не повернеться.

Надія хвора. Ледве зводиться. Полями сновигають люди, чогось шукають.

Надія задушила свою доньку, бо та мучилася. Стала зовсім дика, постійно сміється, лається.

Корній пішов на подвір’я Максима. Вийшла служниця. Батько пройшов у кімнату, де спав син, і зарубав його сокирою.  Пішов до Марії, сказав, щоб та передала Надії, що благословляє її, можливо вона виживе, і  не зникне їх рід.

Корній вийшов і подибав у поле, з ним Сірко, більше вони не повернулися.

Марія прокинулася, Корнія ніде  не було, почали сходитися люди, питати, де старий. Вийшла на подвір’я і   впала. І тут Гнат підняв її. Говорить, що це, мабуть, кінець. Довго цілує її руку, говорить: «Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю!..»

Гнат зізнається. Що це він спалив у молодості її хату і зробив це з любові. Марія сказала, що знає. Гнат покинув її саму. Завтра ще прийде. Марія лежала, передивляючись розгорнену Гнатом книгу свого життя.

Гнат не приходив. Дні Марії добігали кінця. У один з таких днів пішов Гнат відвідати Надію. Знайшов її захололу, опухлу, з дитиною в пелені. Сиділа з мотузком, зашморгнутим на шиї. Гнат кликав людей, щоб допомогли поховати, вимовив промову, де говорив, що немає кінця нашому життю.

Гната забрали того самого вечора. Пішов услід за іншими і не повернувся.

26258-й день… день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула Марія – покинута, одинока.

Довго, довго виривалося з неї життя. Грузнуть очі, холонуть засохлі уста. Западають груди, серце робить останній удар…

Марії не стало…

 

Прага, 1933

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *