Павло Тичина Золотий гомін скорочено




Павло Тичина

«Золотий гомін»

скорочено

короткий зміст

 

Над Києвом — золотий гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу —

Дніпро торкає струни…

Предки.

Предки встали з могил,

Пішли по місту.

Предки жертви сонцю приносять —

І того золотий гомін.

За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють золоті човни. Андрій Первозванний благословляє землю. Над Дніпром проходить Час, засіваючи небесні ниви.

Павло Тичина Золотий гомін скорочено
Павло Тичина Золотий гомін скорочено

 

Він був як вой, сп’янілий від одваги,

Наш Київ, —

Що воювать хотів безкровно, —

Безжурний Київ,

—          буря!

Стихійно очі він розкрив —

І всі сміються, як вино…

—          блиск!

—          жах!

Всі вітаються та кричать “Слава!”

 

І засміялись гори,

Зазеленіли…

Але аж два чорних гроба.

Один світлий.

І навкруг каліки.

Повзають, гугнявлять, руки простягають

(О, які скорчені пальці!) —

Дайте їм, дайте!

їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають,

— дайте.

 

Проходять бідні й багаті, молоді й старі. Над ними чорний птах з пазурами замість очей, він кряче у золотому гомоні. Століттями виймав чорний птах очі живим, віру із серця.

 

Предки — з жахом одвернулись.

 

—          Виростем! — сказали тополі.

—          Бризнем піснями! — сказали квіти.

—          Розіллємось! — сказав Дніпро. Тополі, квіти і Дніпро.

 

************************************************

 

Я – дужий народ,

Я – молодий!

Вслухався я в твій гомін золотий!

І от почув.

Дивився в твої очі –

І от побачив.

Гори каміння, що на груди мої навалили,

Я так легенько скинув –

Мов пух…

Я – невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я – дужий народ! – з сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я – молодий!

Молодий!

 

 

 

 

Загрузка...