1902—1954
Юрій Іванович Яновський — український радянський письменник, лауреат Сталінської премії третього ступеня (1949 р.) народився 14 (27) серпня 1902 року на хуторі Маєрова, Херсонської губернії (нині с. Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області Україна), Російської імперії.
Головні риси творчої манери Яновського: урочисто-патетичні інтонації, тяжіння до пісенно-ритмічної організації мови. Романтична манера письма Яновського справила великий вплив на розвиток української прози XX століття.Юрій Яновський родився в заможній селянській родині. До п’яти років жив у діда Миколи, який володів 180 десятинами землі, мав великий будинок, розкішний сад. Коли хлопчик підріс, його віддали до монастирської школи, потім до земської в с. Нечаївка. Середню освіту здобув у Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив з золотою медаллю. Повернувшись із фронту в 1918 році батько купив у Єлисаветграді будинок. Це були роки революційного лихоліття: влада в місті змінювалася мало не кожного місяця. Свист куль, залита кров’ю бруківка стали звичайним міським явищем. Юрій бере участь у санітарній дружині, організованій у класі. Ці роки назавжди врізалися в пам’ять майбутньому письменникові, описані в повісті «Байгород» (1927).
Після закінчення реального училища Юрій Яновський служив у різних установах Єлисаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській інспекції, управлінні народної освіти. У 1922 році письменник переїздить до Києва. Два роки провчився на електромеханічному факультеті Київського політехнічного інституту: збирався стати морським інженером, кораблебудівником. Але інженером Юрій Яновський так і не став, саме в ці роки починається його шлях у велику літературу.
Вірші російською мовою Юрій Яновський писав з дитинства. 1 травня 1922 року в газеті «Пролетарська правда» вперше було надруковано російський вірш Юрія Яновського «Море». На молодого поета звернув увагу лідер українських футуристів Михайло Семенко, який порадив йому писати українською. У 1924 році, керована Семенко газета «Більшовик» публікує першу українську поему письменника Юрія Яновського «Колокол» («Дзвін») і новелу «А потім німці тікали». Разом з молодим поетом Миколою Бажаном Юрій Яновський активно включається в футуристичний рух. Незабаром Семенко переїздить до столиці — Харкова і викликає туди Бажана і Яновського. У Харкові виходить перша прозова книга письменника — збірка новел «Мамутові бивні» (1925). У 1926-1927 рр.. Юрій Яновський головний редактор сценарного відділу Всеукраїнського фото- кіноуправління (ВУФКУ), живе в Одесі, де знаходилася Одеська кіностудія — «український Голлівуд».
У 1927 році письменник Юрій Яновський повертається до Харкова. Поет у 20-ті роки належав до тієї харківської літературної молоді, яка групувалася навколо Миколи Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орієнтуватися на Європу, прокладати самостійний шлях для нової пролетарської літератури. У цьому дусі написані кращі твори Юрія Яновського: повість «Байгород» (1927), відобразила юнацькі спогади письменника про революційне лихоліття, збірка віршів «Прекрасна УТ (Україна Трудова)» (1928).
Роман «Майстер корабля» (1928) та збірка нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» (1928) написані на основі матеріалу, зібраного Юрієм Яновським за час роботи на Одеській кіностудії. У романі письменник експериментує з формою, намагаючись досягти глибин психологічного аналізу. Оповідання ведеться від імені сімдесятирічного кінорежисера Те-Ма-Кі (товариш майстер кіно). В оповіданні переплітається основна сюжетна лінія — будівництво вітрильника, необхідного кіностудії для зйомок фільму з життя матроса — з ліричними та філософськими відступами, написаними як від імені основного оповідача, так і у вигляді листів його синів, колег, коханки. Поступово автор приходить до висновку, що мистецтво і життя тісно переплетені, їх неможливо відрізнити один від одного, саме життя має будуватися за принципом твори мистецтва, і тоді вона буде прекрасною. Критика неоднозначно сприйняла цей твір: неможливо було не помітити його високу художність і філософську спрямованість, але, з іншого боку, в романі був відсутній обов’язковий герой-пролетар і прямолінійна мораль.
У романі «Чотири шаблі» (1930) Юрій Яновський знову після «Байгорода» звертається до подій на Україні в період революції та громадянської війни. Вперше тут письменник застосовує техніку роману в новелах. Твір складається з чотирьох практично самостійних частин, пов’язаних тільки спільною ідеєю, присвячених чотирьом героям (Шахрай, Остюк, Галат і Марченко), кожен з яких представляє одну з протиборчих у революції сил. Манера письма за визначенням самого Юрія Яновського — пісенна. У цьому романі він ще далі відходить від реалізму до неоромантизму. Персонажі постають як герої народних пісень, дум, епосу. На цей раз радянська критика однозначно негативно висловилася проти письменника, його звинуватили в «націоналістичному романтизмі». Друкування роману в журналі було перервано.
Над українською інтелігенцією з 1932 року починають згущуватися хмари. Юрій Яновський пише ортодоксально революційну п’єсу «Завойовники» (1932). Самогубство Хвильового в травні 1933 року завдав Юрію Яновському глибоку психологічну травму. У важкій обстановці почалися репресії. Письменник пише роман «Вершники» (1935) — своєрідне повторення роману «Чотири шаблі». Роман також побудований за принципом роману в новелах. Він складається з восьми самостійних новел. Герої стають більш приземленими — це вже не епічні герої, вони отримують чітку політичну характеристику (більшовик, петлюрівець, денікінець, махновець). Найбільш яскраво ідея роману виведена в першій новелі «Подвійне коло», яка малює протистояння всередині однієї родини Половців. У результаті кривавої війни всі брати гинуть, перемагає більшовик Іван. Але незважаючи на ідеологічну правильність сюжету (є тут і більшовицький комісар, і керівництво партії), проглядається невтішний висновок самого письменника: сім’я, в якій брати вбивають один одного приречена на загибель.
Роман «Вершники» був добре прийнятий офіційною владою і критикою. Позитивний образ «правильного» письменника зміцнюється після написання Юрієм Яновським до 20-річчя Жовтневої революції трагедії «Дума про Британку» У 1939 році переїздить до Києва, де отримує посаду головного редактора журналу «Українська література» (з 1946 — «Вітчизна»).
Під час війни Юрій Яновський разом з редакцією журналу знаходиться в евакуації в Уфі. Після повернення до Києва, розгортає роботу по зміцненню редакції, бере участь у Нюрнберзькому процесі в якості спостерігача (збірка «Листи з Нюрнберга», 1946), пише і публікує новий роман, присвячений війні і післявоєнному відновленню «Жива вода» (1947).
У цей момент письменник раптово отримує жорстокий удар. Приїхав до Києва новий перший секретар ЦККП(б)У Л. М. Каганович, обрушується з нещадною критикою на Юрія Яновського і як редактора, і як автора роману «Жива вода». Письменника звинуватили в націоналізмі, міщансько-обивательських поглядах, публікації аполітичних, порочних і помилкових творів. Розгром Юрія Яновського закріплюється спеціальною постановою ЦККП(б)У «Про журнал» Вітчизна «» (1947). Юрія Яновського зняли з посади редактора і залишили без засобів для існування.
У 1948 році український письменник в черговий раз змушений каятися — цього разу з допомогою збірки «Київські оповідання», де змальовує героїзм і мужність радянських людей в роки війни, особливо підкреслював роль партії і особисто Сталіна в досягненні Перемоги. Покаяння було прийнято. В останні роки життя письменник працював над виправленням роману «Жива вода», робота йшла важко — йому важко було спотворювати свій твір. Скорочений в два рази текст під назвою «Світ» було опубліковано вже після смерті письменника в 1956 році.
У лютому 1954 року відбулася прем’єра останньої п’єси Яновського «Дочка прокурора». 25 лютого 1954 письменник помер. Похований Юрій Яновський у Києві на Байковому кладовищі.
Дружина — актриса театру Леся Курбаса «Березіль» Тамара Юріївна Жевченко (1908-1958).
Книги Яновського переведені на російську і багато іноземних мов.
Юрій Яновський був нагороджений Сталінською премією третього ступеня (1949) — за збірку «Кіевскіераскази», орденом Трудового Червоного Прапора. У 1972 році в с. Нечаївка був відкритий меморіальний музей Юрія Яновського.
