Теорія літератури. Звукова організація мови (фоніка).

Теорія літератури. Звукова організація мови (фоніка)

Теорія літератури

Звукова організація мови (фоніка)

У мові художнього твору в значно більшій мірі має значення звучання мови. Перш за все письменники додержуються загальних вимог милозвучності, тобто евфонії, характерних для мовию

Наприклад: чергування у – в,  і –й,   з – із – зі.

Крім того, звукове оформлення творів повинно відігравати і певну художню функцію.

Існують такі спеціальні засоби звукового забарвлення тексту:

  • Асонанс (лат. “подібно звучати”) –це повторення голосних, яке надає віршові милозвучності, музичності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії.

Наприклад: повтор голосного “О”

Д. Павличко

Впали роси на покоси,         (викликає уявлення про широкий, відкритий простір – луг, поле)

Засвітилися навколо,

Там дівча ходило босе,

Білу ніжку прокололо…

  • Алітерація (лат. “буква”) – повторення приголосних звуків4 залежно від звучання кожного приголосного створюються певні враження: чи то різкість, жорстокість, навіть ворожість, чи то , навпаки, ніжність, м,якість.

Наприклад: Т. Шевченко у поемі “кавказ”, щоб передати негативне ставлення до російського самодеожавства вдається до алітерації на “”Р”:

За горами гори хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі,

Споконвіку прометея там орел карає,

Що день Божий добрі ребра й серце розриває…

Наприклад: алітерація на “Л” створює враження ніжності, лагідності

Д.Павличко

З далекого краю

Лелеки летіли,

А в одного лелеченьки

Крилоньки зомліли..

Часом сильне враження створюється поєднанням алітерації з асонансом.

Наприклад: М.Рильський, щоб створити в уяві читачакартину навального руху ворожої орди, тупіт коней, брязкіт зброї поєднує алітераціі на П – Т – Р   і асонанс  О – У :

Не один ти стрічала погрозний погром.

Знаєш тупіт і стукіт, і грюкіт Батиїв..

Теорія літератури. Звукова організація мови (фоніка)

Теорія літератури. Звукова організація мови (фоніка)

  • Звуконаслідування – один із звукових засобів поетичної мови, який збагачує поетичну мову, увиразнює її за допомогою використання слів, які звучанням своїм нагадують певне явище, а саме: спів пташок, шум води, дощу, дерев тощо.

Наприклад : у баладі “Утоплена” Т.Шевченка майстерно передано шелест осоки, очерету за допомогою звуконаслідування  С – Ш:

Хто се, хто се, по сім боці

Чеше косу? Хто се?

Хто се, хто се, по тім боці

Рве на собі коси?..

Звуконаслідування часто трапляється в народних піснях, а також у розмовній мові.

Наприклад:

Пливе човен води повен,

Та все хлюп, хлюп, хлюп,

Іде козак до дівчини

Та все туп, туп, туп…

Таким чином, повторення окремих звуків у певному контексті надає творові цілком визначеного звучання, більшої виразності.

Схожі записи

Метки: , , , , , , . Закладка Постоянная ссылка.